професії педагога. Робляться спроби виділити найсуттєвіші з точки зору

ефективності педагогічної діяльності. Правомірним, на мою думку, є

виділення домінантних, периферійних, негативних і професійно недопустимих

якостей. Домінантними вважаються якості, відсутність кожної із яких

унеможливлює ефективне здійснення педагогічної діяльності; периферійними –

якості, які не здійснюють вирішального впливу на ефективність педагогічної

праці, проте сприяють її успішності; негативними – якості, що призводять до

зниження ефективності педагогічної діяльності, а професійно недопустимими –

ті, що ведуть до професійної непридатності вчителя. Розглянемо склад цих

груп особистісних якостей детальніше.

Домінантні якості:

1. Гуманність – любов до дітей, вміння поважати їхню людську гідність,

потреба і здатність надавати кваліфіковану педагогічну допомогу в їхньому

особистісному розвитку. Найбільш важлива якість, яка повинна біти

притаманна вчителю – любов до дітей. Любов до дитини – це, за словами

В.Сухомлинського, “плоть і кров вихователя, як сили, здатної впливати на

духовний світ іншої людини. Педагог без любові до дитини – це все одно, що

співак без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору”.

Йдеться про мудру, добру й вимогливу любов, що вчить жити. Роздумуючи над

компонентами педагогічного таланту, Іван Франко писав:

Усяким людям всякі дари:

Одному ясний, сильний ум,

Що не знаходить в світі пари;

Другому рій крилатих дум,

Що, мов орли, летять за хмари.

Для інших руки золоті:

Що очі бачуть, руки вдіють.

Який же дар дістали ті,

Що так дітей учити вміють?

Мені здається, в скарбі тім

Любві найбільш дісталось їм.

Працю справжнього педагога живить віра в людину. Він повинен бути

оптимістом, глибоко вірити в силу й можливості дітей, бачити на сам перед

усе краще, що їм притаманне, “проектувати хороше” (А.Макаренко). Учитель

має підходити до кожної дитини з оптимістичною налаштованістю, навіть, якщо

ризикує помилитися. Водночас він не повинен ідеалізувати їх позитивних рис,

ігноруючи їх недоліки. Завдання вчителя – “не загубити” жодної дитини, дати

кожній можливість розкрити все краще, закладене природою, сім’єю, школою.

Для цього вчитель повинен цікавитись кожним учнем як особистістю, важливо

бачити в дітях типове і особливе та використовувати систематично

індивідуальне навчання. Вчитель має пам’ятати, що до кожної дитини в класі

треба виявляти чуйність, щирість, не виділяти надмірною увагою обдарованих

і не принижувати моралізаторством слабших. Правильно організована робота

допоможе кожному учневі відчути себе здібним, потрібним, цікавим для

вчителя і своїх товаришів. Саме це – надійний стимул подальшої навчальної

роботи учнів із захопленням, з відчуттям власної гідності. Кожен школяр для

вчителя – безцінний дар, це найдорожча і найцінніша істота на землі, за яку

вчитель відповідає перед своєю совістю і суспільством.

2. Громадська відповідальність, соціальна активність. Нинішній стан

освіти в Україні показує, що одним із його обов’язкових чинників має бути

відповідальне ставлення педагога до своїх професійних обов’язків. Серед

методів, за допомогою яких у майбутнього педагога формуватиметься

відповідальне ставлення до своєї праці, є виховання почуття дисципліни у

студента педвузу. При цьому йде мова не про формальну присутність його на

різноманітних видах навчальної діяльності, передбачених навчальним планом,

чи на заходах, які здійснюються адміністрацією та громадськими

організаціями вузу. Мається на увазі така організація навчального процесу,

яка б зобов’язувала студента до фахового і професійного росту постійно і

систематично.

Від правильного виховання дітей залежить благоустрій усього народу.

Джон Локк

...Якщо медикам ми ввіряємо наше здоров’я, то вихователям ввіряємо

моральність і розум дітей наших, ввіряємо їхню душу, а разом з тим і

майбутнє нашої вітчизни.

К.Д.Ушинський

3. Справжня інтелігентність – високий рівень розвитку інтелекту,

освіченість у галузі предмета викладання, ерудиція, висока культура

поведінки.

Без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця справжнє

виховання, що проникає в характер, неможливе. Лише особистість може

впливати на розвиток і визначення особистості, лише характером можна

створити характер.

К.Д.Ушинський

...Щоб відкрити перед учнями іскорку знань, учителеві треба увібрати

море світла, ні на хвилину не відходячи від променів вічно сяючого сонця

знань, людської мудрості.

В.О.Сухомлинський

4. Правдивість, справедливість, порядність, чесність, гідність,

працьовитість, самовідданість. Важливу роль відіграють особистісні якості

педагога, його чутливість до іншої людини, гуманність у помислах і діях.

Але це не знижує актуальності такої його риси як вимогливість. Всепрощення,

безпринципність, поблажливість до учнів, потурання їхнім слабкостям,

байдужість до негативного в їх навчанні, праці та поведінці завдають

великої шкоди вихованню особистості. Більшість видатних педагогів

обстоювало єдність вимогливості й поваги, бо саме у вимогливості до людини

й полягає повага до неї. Обов’язковою нормою в ставленні учителя до учнів є

справедливість. Будь-які прояви несправедливості з боку педагога (виділення

“любимчиків”, необ’єктивне оцінювання знань, необґрунтовані вимоги,

безпідставні обвинувачення, упередженість тощо) ранять дитячі душі,

обурюють учнів і завдають непоправної шкоди справі навчання й виховання.

важливою для вчителя є позитивна емоційна налаштованість, яка виявляється в

умінні залишати за дверима школи неприємні переживання, поганий настрій.

Водночас він не повинен приховувати свого невдоволення чи навіть обурення.

Якщо учні того заслужили. Гнів, як і радість. Повинні бути педагогічно

спрямовані, не переходити меж, за якими вони стають шкідливими у вихованні.

У стосунках з учнями завжди потрібне почуття міри, неприпустимість

крайнощів, що виходять за межі пристойності й педагогічної доцільності.

Учитель завжди має біти твердим, непохитним, послідовним у своїх вимогах і

водночас гнучким, здатним переглядати окремі свої рішення і вимоги, якщо це

зумовлено конкретними обставинами та інтересами справи. Він є старшим

другом, товаришем учнів, але насамперед їхнім наставником, керівником. Тому

дружні взаємини учителя й учня не повинні переходити у фамільярність та

панібратство. Учитель, якому властиве почуття міри, рішуче і неухильно

вимагає від учнів виконання своїх обов’язків, будучи при цьому розсудливим,

спокійним. Він завжди доброзичливий, але не ліберальний, чемний і

делікатний, але не улесливий; охочий на похвалу, але не захвалює учнів.

Що таке учитель-неук, пасивний керівник інших, як не тінь без тіла,

хмара без дощу, джерело без води, лампа без світла, отже, пусте місце... Ти

удаєш із себе вчителя – так учи або скинь із себе цю машкару.

Я.А.Коменський

5. Інноваційний стиль науково-педагогічного мислення, готовність до

створення нових цінностей і прийняття творчих рішень.

Справжній учитель не енциклопедичний словник, а Сократ.

П.П.Блонський

Я кажу вам: без прагнення до наукової роботи вчитель елементарної школи

неминуче підпобає під владу трьох педагогічних демонів: механічності,

рутинності, банальності. Він дерев’яніє, кам’яніє, опускається.

А.Дістервег

...Якщо ви хочете бути улюбленим вчителем, дбайте про те. Щоб

вихованцеві було що в вас відкривати. Якщо ж ви кілька років однаковий,

якщо минулий день нічого не додав до вашого багатства, ви можете стати

обридлим і навіть ненависним... Серця й уми юнацтва можна завоювати в наші

дні тим сплавом моральної краси та інтелектуального багатства, який

відкриває перед юнацтвом все нові і нові якості людини.

В.О.Сухомлинський

6. Любов до предмета, який викладається, потреба в знаннях, у

систематичній самоосвіті. “Учитель живет до тех пор, пока он учится. Как

только он перестаёт учиться, в нём умирает учитель”. Ці слова Ушинського як

ніколи є актуальними сьогодні. Кожен спеціаліст має поповнювати,

поглиблювати та вдосконалювати свої знання. Щоб успішно вирішувати завдання

які стоять перед вчителем, щоб бути для учнів завжди цікавою людиною треба

постійно навчатися самому. Кожен вчитель має активно працювати над собою –

це залог професійного успіху. Учитель має обов’язково займатись

самовихованням. Двигуном цього процесу є бажання змінити себе і

вдосконалитись.

...Хочеш наукою виховати учня, люби свою науку і знай її, і учні

полюблять тебе, а ти виховаєш їх; але якщо ти сам не любиш її, то скільки б

ти не змушував учити, наука не здійснить виховного впливу.

Л.М.Толстой

Учитель... може виховувати і навчати доти, допоки сам працює над своїм

вихованням і освітою.

К.Д.Ушинський

7. Здатність до міжособового спілкування, ведення діалогу, переговорів;

наявність педагогічного такту, що визначає стиль поведінки учителя,

спричиняє упевненість учнів у доброзичливості вчителя, його чуйності,

доброті, толерантності. Відчуття учителем учня, усвідомлення своєї ролі у

педагогічному процесі і мети своїх виховних дій зумовлює педагогічний такт,

сутність якого полягає у творчому вмінні обирати в кожному конкретному

випадку таку лінію поведінки, такий підхід (з допомогою слова, вчинків,

погляду, тону, жестів, міміки тощо), які оберігають честь і гідність

учнівського колективу, кожного учня, не принижуючи і не возвеличуючи його

честі та гідності. Обов’язкова передумова педагогічного такту – знання

індивідуальних особливостей психічного стану, настрою і переживань учнів.

Один і той же засіб виховного впливу може дати різні результати, залежно

щодо кого, коли, за яких умов і як його застосовують. У цій справі немає

стандартних рецептів. Педагогічний такт, за словами В.Сухомлинського,

передбачає здатність учителя поставити себе на місце учня, бачити себе в

учневі та учня в собі.

Периферійні якості:

1. Привітність.

2. Почуття гумору.

3. Артистизм.

4. Мудрість (наявність життєвого досвіду).

5. Зовнішня привабливість.

Сукупність якостей учителя створює його авторитет. Авторитет педагога,

як і авторитет представника будь-якої іншої професії, здобувається

наполегливою працею. Якщо в межах інших професій звично звучить вислів

“визнаний у своїй галузі авторитет”, то у педагога може бути лише авторитет

особистості. Учитель головна фігура педагогічного процесу. Його особистий

приклад – могутній фактор виховного впливу. Завдяки спілкуванню із учнями

вчитель виховує їх не тільки словом, а й всіма якостями своєї особистості.

Діти, говорив Л.Толстой, переймаються прикладом у сто разів сильніше, ніж

най красномовнішими і найрозумнішими повчаннями. Вони (особливо це

стосується дітей молодшого віку) копіюють учителя, наслідують його на

кожному кроці. Вплив авторитетного педагога на учнів залишає свій відбиток

на все їхнє життя. “Золотим правилом” науки виховання вважав К.Ушинський

тезу: “вчителеві треба бути таким, якими він хоче бачити своїх вихованців”.

Авторитетний педагог – справжній володар думок і почуттів свої учнів. У

створенні його авторитету важливі такі риси його особистості, як ерудиція,

глибокі фахові знання, справедливість, толерантність, прихильне ставлення

до людей, принциповість, людяність, єдність слова і діла. Високе почуття

відповідальності.

Поняття “компетентність” (від лат. competens - відповідний, здібний)

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8