|
Розподільчо-регулююча функція полягає в тому,
що за допомогою податків відбувається перерозподіл вартості валового
внутрішнього продукту між державою та її суб'єктами і через елементи податку
(об'єкт, суб'єкт оподаткування, ставка податку, податкові пільги тощо) держава
в змозі регулювати вартісні пропорції такого розподілу. Змінюючи пропорції
функціонування ресурсів в економіці, оподаткування суттєво впливає на процес
виробництва, нагромадження капіталу, інвестування, платоспроможний попит і
пропозицію. Завдяки податкам держава отримує можливість регулювати різні
аспекти соціально-економічного життя на макрорівні, а на мікрорівні - впливати
на конкретну поведінку платника податків. Так, маніпулюючи пропорціями та
режимами вилучення в суб'єктів господарювання або домогосподарств частки їх
доходів, податок може відповідно міняти напрями їхньої діяльності.
З наведеного визначення випливає, що застосування
терміна "розподільчо-регулююча функція" є найдоцільнішим, бо він
точно розкриває зміст цієї функції, механізм її вияву, підкреслює органічне
поєднання розподільчого призначення з регулюючим впливом оподаткування. Крім
цього, "амортизуючи" кризові явища, усуваючи диспропорції в ринковій
економіці та сприяючи раціональнішому використанню виробничих факторів, ця
функція стабілізує і розширює податкову базу і відповідно забезпечує успішне здійснення
фіскальної функції, а це ще один аргумент на користь тісного взаємозв'язку та
взаємообумовленості фіскального і регулюючого аспектів функціонування податків.
Сьогодні, поряд з переліченими, виокремлюють
стимулюючу функцію податків. Однак, зауважимо, податкове стимулювання -один із
наслідкови.х ефектів розподільчо-рсгулюючого впливу податків на економічну
діяльність, а тому стимулюючу дію оподаткування слід розглядати як підфункцію
регулюючої функції [3].
По-перше, сам термін "регулювати"
означає вносити певний порядок у якусь діяльність, спрямовувати розвиток (чи
зміну) чого-небудь у певне русло. Керуючись таким тлумаченням, слід вважати, що
"регулювання" поєднує в собі і стимулювання, заохочення, прискорення,
посилення, спонукання до дії чи до певних змін процесів, явищ, і рсвсрсний
вплив - стримування, сповільнення, послаблення, обмеження.
По-друге, заперечення стимулюючої здатності або,
навпаки, виокремлення самостійної стимулюючої функції податків значною мірою
зумовлені психологічними факторами. Так, депресивність вітчизняної системи
оподаткування щодо підприємницької та інвестиційної активності породжує
заперечення будь-якої стимулюючої дії податків взагалі. З іншого боку -
применшення їх значення в дирсктивно-плановій економіці радянського типу і
зростання ролі оподаткування на нинішньому етапі соціально-економічного
розвитку країни іноді викликають певну гіперболізацію його значимості як
стимулятора економічного зростання. Західні вчені до дослідження регулюючого
впливу фіску на соціально-економічні сторони життя суспільства підходять із
виважених позицій, без надмірних емоцій. Адже циклічність розвитку зрілих
ринкових економік- потребує використання податкового механізму не тільки для
економічного пожвавлення, а й для захисту від "перегріву"
господарської кон'юнктури ринку (кризи перевиробництва).
По-третє, говорити про виконання податками
окремої стимулюючої функції недоречно через тс, що конкретні заходи,податкової
політики впливають на економіку опосередковано, через процеси розподілу і
перерозподілу вартісних пропорцій ВНП. Тому між застосуванням форм податкового
заохочення платників податків та виявом результатів їхнього впливу минає певний
час. Інколи внаслідок наявності останнього економічна ситуація змінюється
настільки, що податкове стимулювання не лише втратить доцільність, а й може
стати деструктивним фактором. Крім цього, сам стимулюючий вплив матиме
суперечливий характер, викликаючи поряд із позитивними ефектами негативні.
Інакше кажучи, скономічну реакцію суб'єктів господарювання на зміну податкового
механізму спрогнозувати дуже важко, бо вона залежить від низки інших чинників,
які можуть впливати на цей механізм, суттєво віддаляючи його від початкового
задуму.
Із з'ясування сутності податків та єдності їх
функцій випливає важливий у теоретичному плані висновок про те, що специфічне
суспільне призначення податків знаходить своє вираження не в існуванні кожної
функції окремо, а лише в їх єдності.
Справляння податку пов'язано з вартісними пропорціями
розподілу ВВП та національного продукту. Причому держава через конкретні ставки
та пільги може регулювати ці вартісні пропорції розподілу. Іншими словами,
податки - це інструмент державною втручання в економічні процеси та розподільчі
відносини, що мають місце у суспільстві (Додаток І) [21].
Використовуючи такий інструмент, держава повинна
оптимально враховувати інтереси трьох сторін оподаткування:
• держави;
• платників податку;
• громадян - виборців, які отримують суспільні
блага;
Соціально-економічний характер податку
виявляється в одночасному існуванні податку як фіскального інструменту
формування дохідної частини бюджету, а також як інструменту економічного
регулювання вартісних пропорцій розподілу ВВП та національного продукту. В
цьому і виявляється природа податну.
Труднощі пізнання природи податку пояснюються
тим, що податок - це одночасно економічне, господарське і політичне явище.
Російський економіст М. М. Алексєєнко в XIX ст. відзначив цю особливість
податку: "З одного боку, податок - один із елементів розподілу та
перерозподілу... З другого боку,- запровадження, справляння та використання
податків є однією із функцій держави" [5].
Теоретично
економічна природа податку полягає у визначенні призначення податку, об'єкта
оподаткування і джерела сплати, а також визначення того впливу, який чинить
податок у кінцевому підсумку на суб'єктів оподаткування і на всю економіку - як
одне ціле. Тому основне завдання пізнання природи податків - простежити
еволюцію уявлень про природу податку під впливом учення про державу.
Принципи
оподаткування як складова частина податкової політики держави та базис для
побудови системи оподаткування
Із проголошенням незалежності Україна стала на
шлях самостійного розвитку з метою побудови ефективної, соціальне орієнтованої
ринкової економіки. Це період становлення податкової системи, в основу якої
було покладено класичну схему податків, характерну для країн із розвиненою
ринковою економікою. Становлення податкової системи України відбувалось на тлі
системної перебудови економіки, спаду виробництва, загострення
соціально-економічної ситуації. Для забезпечення необхідних надходжень до
бюджету акцент у побудові системи оподаткування було зроблено на фіскальній
функції, проте не набула належного розвитку її регулююча функція. Тому проблема
побудови ефективної податкової системи залишається однією із найактуальніших у
процесі становлення ринкових відносин і закладення підвалин для економічного
зростання [21].
Побудова системи оподаткування починається із
визначення його принципів, того базису, на якому надалі ґрунтуватиметься
податкове законодавство. Безумовно, податкову систему можна вважати ефективною
за двох умов:
1) спроможність фінансове забезпечити виконання
необхідних функцій державою;
2) досить повне виконання основних принципів
оподаткування.
Тому реформування податкової системи потрібно
розпочинати із встановлення таких принципів оподаткування, які б несли в собі
ідею як фіскальної ефективності, так і регулюючих механізмів для економічного
зростання, а в подальшому на основі таких принципів реформувати податкове
законодавство.
В економічній літературі, яка присвячена
проблемам оподаткування, пропозиції та дослідження щодо реформування податкової
системи України здебільшого стосуються законодавчого поля, однак не враховуються
принаймні ще дві не менш вагомі складові частини - це принципи оподаткування як
початок побудови системи оподаткування і система взаємовідносин між платниками
та контролюючими органами, тобто поведінка всіх учасників податкового процесу.
Слід зазначити, що саме формулюванню принципів оподаткування науковці
приділяють недостатньо уваги, публікацій на цю тематику, на жаль, дуже мало.
Серед фахівців-економістів, які досліджували це питання, хотілось би назвати
таких, як:
В. Андрущенко, О. Ковалюк, Т. Демченко, Б.
Синельников, Л. Шаблиста, та ін. [5].
Висвітлення принципів оподаткування, які
визначали б побудову системи оподаткування в Україні з ефективним поєднанням
фіскальної та регулюючої функцій на підставі прикладів досліджень
учених-еконо-містів в історичній ретроспективі та особливостей сучасного стану
системи оподаткування в Україні.
Аналізуючи будову системи оподаткування,
звернемось спочатку до базового Закону України "Про систему
оподаткування" від 25.06.91 р. № 1251-12 із змінами та доповненнями. В
ньому наведено таке визначення системи оподаткування (вживається також термін
"податкова система"):
Сукупність
податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових
фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить
систему оподаткування.
Це визначення є дещо звуженим, неповним, адже система
оподаткування - це не тільки сукупність податків і зборів (обов'язкових
платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а й сукупність
законодавчих і виконавчих органів держави, органів контролю, які забезпечують
надходження податків до бюджету, самих платників податків, тобто досить складне
економічне і політичне явище із своїми взаємозв'язками як продукт розвитку
суспільства. Виходячи з цього можна дати таке визначення:
Система оподаткування - це законодавче
встановлені економіко-правові відносини між громадянами та державою у їх
взаємозв'язку, за допомогою яких відбувається примусове привласнення державою
частини створеного суспільного продукту з метою виконання суспільне необхідних
функцій, які не можуть виконуватись індивідуально громадянами та які суспільне
необхідні для існування самої держави і для покриття державних видатків.
Структурно можна визначити будову системи
оподаткування так:
1. Податкова політика держави.
2. Сукупність законодавчих і виконавчих органів
держави.
3. Органи контролю, які забезпечують надходження
податків до бюджету.
4. Платники податків.
Передусім базисом системи оподаткування, основою
для формування її структури є податкова політика держави.
Податкова (бюджетно-податкова) політика -це діяльність
держави зі створення та забезпечення функціонування системи оподаткування.
Оскільки система оподаткування є одним із
механізмів формування фінансових ресурсів держави, бюджету держави, то
відповідно податкова політика - це складова і вагома частина фінансової
політики держави.
Складовими елементами податкової політики можна
назвати:
• принципи оподаткування;
• законодавство з питань оподаткування
(законодавче встановлені податки, збори);
• система взаємовідносин між платниками податків
та контролюючими органами, визначена законодавче.
Іншими словами, податкову політику можна
інтерпретувати як систему відносин між державою і платниками податків, це так
би мовити неформальний кодекс поведінки всіх учасників податкового процесу.
Виходячи з викладеного, можна навести схему
побудови системи оподаткування ( Додаток Ї).
Реформування податкової політики слід
розпочинати, як зазначалося вище, з формування принципів оподаткування.
Принципи оподаткування були сформульовані
англійським економістом Адамом Смітом (1723-1790 рр.). Праця ученого
"Дослідження про природу та причини добробуту націй" започаткувала
народження ліберальної економічної теорії й стала справжнім проривом у світовій
економічній думці [5].
Аналізуючи функції держави, учений обгрунтував
чотири основних принципи оподаткування:
1. Піддані держави мають брати участь в утриманні
уряду відповідно до своєї здатності й сил, тобто відповідно до доходу, яким
вони користуються під протегуванням і захистом держави. Цей принцип можна
назвати принципом пропорційності в оподаткуванні.
2. Податок, який зобов'язується сплачувати кожна
окрема особа, має бути точно визначеним, а не довільним. Цей принцип можна
назвати принципом визначеності в оподаткуванні.
3. Кожен податок слід стягувати в той час або в
той спосіб, коли і як платникові має бути найзручніше його платити. Цей принцип
можна назвати принципом зручності.
4. Кожен податок має бути так задуманий і
розроблений, щоб він дав змогу брати і утримувати із кишень народу якомога
менше понад те, що він приносить державній скарбниці. Цей принцип можна назвати
принципом необтяжливості податку.
Видатною постаттю серед славної когорти
вчених-економістів по праву вважають англійського економіста епохи промислової
революції, талановитого фінансиста та послідовника вчень А. Сміта Давіда
Рікардо (1772-1823 рр.). Найповніше економічні ідеї вченого викладено у
його основній праці "Начала політичної економії та оподаткування"
(1817 р.). У цій праці Д. Рікардо не тільки критично проаналізував і розвинув
ідеї А. Сміта, а й виклав власний оригінальний підхід до аналізу економічних
процесів та явищ. Важливим способом взаємодії держави та населення вчений
вважав оподаткування. Визначивши податок як частку продукту праці та землі, що
надходить в розпорядження уряду, Д. Рікардо продовжив аналіз принципів
оподаткування, започаткований А. Смітом.
Д. Рікардо обґрунтував низку важливих положень
оподаткування, згідно з якими:
• податки мають бути справедливими і
необтяжливими для населення. "Найкращий податок" писав Д. Рікардо, -
найменший податок" [3];
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
| 
