|
2) велика кількість податків і зборів
(обов'язкових платежів), що справляються в Україні. Відповідно до Закону
України "Про систему оподаткування" [21], податкова система налічує
28 загальнодержавних і 15 (без врахування введених в АР Крим як експеримент)
місцевих податків і зборів. Правда, частина загальнодержавних податків і
зборів, що міститься у ст. 14 Закону, на практиці не справляється (податок на
нерухоме майно, збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, збір до Державного
інноваційного фонду, гербовий збір), але кількість обов'язкових платежів
залишається досить великою. Кожен з цих податків і зборів має свою специфіку
визначення об'єктів оподаткування та податкових баз, звітності, особливості
розрахунку податкових зобов'язань, що потребує наявності у платників
висококваліфікованого персоналу та відповідних витрат. Тому скорочення
обов'язкових до сплати податків і зборів у рамках застосовуваних альтернативних
систем значно спрощує організацію роботи з обчислення та сплати податкових
зобов'язань і зменшує вірогідність податкових помилок і відповідних штрафних
санкцій;
3) недосконала та трудомістка система податкового
обліку. Починаючи з 1997 року податковий облік за основними системоутворюючими
податками (податок на прибуток та ПДВ) був остаточно відокремлений від
бухгалтерського. Внаслідок цього, а також у зв'язку з недосконалістю або
відсутністю регістрів податкового обліку трудомісткість роботи бухгалтерів, на
яких у більшості випадків покладено його ведення, зросла майже вдвічі. Відмінності
в обчисленні доходу, витрат амортизації в бухгалтерському та податковому обліку
настільки суттєві, що це призвело до неспівставності податкової та фінансової
звітності. Цілком зрозуміло, що паралельне ведення двох видів обліку за різною
методологією одними й тими ж службами підприємства значно збільшує ймовірність
порушень. Однак якщо неточності бухгалтерського обліку загрожують лише
адміністративними штрафами, то помилки в податковому обліку спричиняють
додаткові фінансові втрати суб'єктів підприємницької діяльності. Тому спрощення
податкового обліку при застосуванні альтернативних систем оподаткування за
рахунок заміни податку на прибуток альтернативним податком (фіксованим
сільськогосподарським або єдиним) дозволяє якщо не повністю зняти, то суттєво зменшити
гостроту цієї проблеми [30];
4) порівняно високі витрати на податковий
контроль та адміністрування податків. Організація податкового контролю та
податкового адміністрування при існуючому рівні податкової культури та
відсутності усталених традицій сплати податків (які формувалися в розвинених
країнах протягом століть), потребує значних витрат. Це зумовлено необхідністю
суцільного контрою за кожним платником, який до того ж має проводитися з
високою періодичністю. Спрощення податкового обліку та зменшення кількості
податків у рамках альтернативних систем оподаткування відповідно зменшує обсяги
контрольно-перевірочної роботи. Особливу актуальність ця проблема
набуває у зв'язку зі збільшенням кількості платників податків за рахунок
зростання кількості суб'єктів малого підприємництва, оскільки витрати на
контроль та адміністрування податків для них можуть перевищувати загальні
податкові надходження. Зменшення витрат контролюючих органів особливо
відчувається у випадку введення альтеративного податку в фіксованій сумі
(спеціальний торговий патент, який застосовувався в Україні до 2003 року,
фіксований прибутковий податок, єдиний податок з фізичних осіб - суб'єктів
підприємницької діяльності), що потребує контролю не за обчисленням, а виключно
за погашенням податкових зобов'язань [16];
5) необгрунтоване занижена тривалість базових
податкових (звітних) періодів за основними податками та відносно велика
кількість податків і зборів, для яких податковий період дорівнює одному
календарному місяцю. Так, в більшості країн з розвиненою економікою податкові
зобов'язання з податку на доходи (прибуток) корпорацій обчислюються за
календарний рік. Що стосується інших податків та зборів - більшість з них (за
винятком ПДВ та акцизного збору) мають квартальні базові податкові періоди.
Встановлення коротких податкових періодів в Укра'іні зазвичай вмотивовується
необхідністю забезпечення рівномірності наповнення бюджетів, але це збільшує
витрати платників та відволікає їх обігові кошти. На відміну від такого
підходу, в розвинених країнах акцент ставиться не на рівномірність надходжень,
а на планування раціонального та рівномірного використання коштів бюджетів і
державних цільових фондів. Різні податкові періоди за різними податками та
зборами, а також особливості визначення дат подання звітності та сплати
податків вимагають від платника введення спеціального "податкового
календаря", який дозволяє контролювати своєчасність цих дій. Введення
альтернативних систем оподаткування сприяє якщо не скороченню, то уніфікації
податкових періодів за тими податками та зборами, які заміняються
альтернативним податком.
Друга група недоліків пов'язана з недосконалістю
законодавчого врегулюван-ня оподаткування. Значущість цієї проблеми полягає в
тому, що порівняно з іншими сферами економічної науки оподатковування
об'єктивно вимагає найбільшого ступеня законодавчої та нормативної
регламентації. За таких умов якість законодавчих і нормативних актів стає одним
з визначальних факторів ефективності функціонування податкової системи. До
таких недоліків податкового законодавства слід віднести:
1. Складність податкового законодавства та
неоднорідність правового поля оподаткування. За оцінкою О. Дудорова податкове
законодавство України на початок 2005 року, налічувало 1925 нормативно-правових
актів, не враховуючи роз'яснень, листів і т. п. різних уповноважених на те
організацій . Цілком зрозуміло, що наявність такої кількості законодавчих і
нормативних актів суттєво ускладнює роботу платників податків. Питання
оподаткування в теперішній час регламентовані законами України (як загальними,
що стосуються системи оподаткування в цілому, так і спеціальними -по окремих
податках і зборах), декретами Кабінету Міністрів України, які мають силу
законів, а також указами Президента України, прийнятими відповідно до Перехідних
положень Конституції України. Якщо перші два види законодавчих актів досить
однорідні (насамперед завдяки тому, що у видані в 1992 - 1993 рр. декрети
Кабінету Міністрів України протягом наступних років були внесені численні зміни
законами України), то укази Президента України явно "випадають" із
законодавчого поля [28].
2. Порушення визначеної сфери застосування
нормативно-правових актів. У чинному податковому законодавстві непоодинокими є
випадки, коли норми одного спеціального закону з конкретного податку
втручаються у сферу регулювання іншого законодавчого акта того ж рівня. Так,
наприклад, проблема включення сум ПДВ, сплаченого (нарахованого) при придбанні
легкових автомобілів, у валові витрати покупця врегульована не Законом України "Про
оподаткування прибутку підприємств", який є спеціальним, з точки зору
формування валових витрат, а Законом України "Про податок на
додану вартість". Іншим прикладом такого недоліку є заборона застосування
спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності суб'єктами малого
підприємництва, які є дилерами з продажу предметів мистецтва, антикваріату та
колекціонування. Це обмеження було введене Законом України "Про внесення
змін в деякі закони України щодо оподаткування виробів мистецтва, предметів
колекціонування або антикваріату" , хоча ці питання вже врегульовані відповідним
Указом Президента та Законом України "Про державну підтримку малого
підприємництва" .Такі випадки породжують неоднозначні роз'яснення, які
суттєво ускладнюють застосування податкового законодавства платниками.
3. Відсутність однакових і однозначних визначень
основних податкових термінів. Так, наприклад, у діючих податкових законах
відсутні загальні для всієї системи оподаткування визначення таких термінів, як
"збір", "податкова пільга", "профіль діяльності",
"торгівля". Спеціальні визначення останнього терміну (щодо торгівлі
підакцизними товарами: алкогольними та тютюновими виробами, а також щодо
патентування торговельної діяльності) не можуть бути застосовані для інших
податків і зборів, які також оперують цим поняттям. Деякі інші базові
визначення, такі як "платник податків, зборів (обов'язкових платежів)",
"товар", "давальницька сировина" та ін. мають різні
трактування в різних законодавчих актах. У результаті як у платників, так і в
органів податкової служби відсутнє єдине розуміння тих самих норм податкових
законів. Крім того, відсутність єдиної податкової законодавчої термінології
змушує використовувати наявні визначення термінів з тих законодавчих актів, які
до оподатковування взагалі відношення не мають ("реклама", "науково-технічне
забезпечення", "гарантійний ремонт" та ін.). Еволюція
законодавчої бази оподатковування останніми роками привела до зникнення із
законів і нормативних актів визначень ряду термінів, пов'язаних з об'єктами
оподаткування та інших елементів податків. Так, сьогодні відсутнє визначення
використовуваного в оподаткуванні прибутку підприємств поняття "основна
діяльність". Заповнення таких пробілів на практиці здійснюється
фіскальними органами з усіма наслідками, що випливають [16].
4. Суперечливість законодавчої та нормативної
бази оподаткування.
По-перше, існують суперечності між нормами
законодавчих актів одного рівня. Як приклад можна навести Декрет Кабінету
Міністрів України "Про місцеві податки і збори" і Указ Президента України
"Про впорядкування механізму сплати ринкового збору", в яких основні
елементи цього місцевого збору врегульовані по-різному. Це ж стосується
наведеного вище прикладу податкового обліку ГІДВ, сплаченого при придбанні
легкових автомобілів, та деяких інших випадків.
По-друге, нормативні акти, видані для роз'яснення
порядку застосування податкових законів та затверджені постановами Кабінету
Міністрів України, наказами ДПА України та інших центральних органів виконавчої
влади, нерідко входять в суперечність з цими законами, обмежуючи дію
відповідних норм. Ця ситуація е наслідком надмірного застосування в спеціальних
податкових законах норм непрямої дії.
Найбільш класичним (але далеко не єдиним)
прикладом у цій сфері є розбіжність між Декретом Кабінету Міністрів України "Про
прибутковий податок із громадян" та Інструкцією про оподаткування доходів
фізичних осіб від заняття підприємницькою діяльністю, затвердженою ДПА України щодо
віднесення до складу витрат громадянина-підприємця видатків, що підлягають амортизації.
Відповідно до частини третьої ст. 13 Декрету "до складу витрат,
безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, відносяться витрати, які
включаються до складу валових видатків виробництва (обігу) або підлягають
амортизації відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств". У додатку 7 до Інструкції це формулювання істотно
скориговане: "У відповідності зі ст. 8 ("Амортизація") можливо
додатково зменшити валовий дохід виключно на суми витрат, які підлягають
амортизації й не перевищують розмір амортизаційних відрахувань, нарахованих шляхом
застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів".
Різниця між законодавчим і нормативним актом
цілком очевидна. Якщо в першому випадку мова йде про видатки, що підлягають амортизації
(а згідно зі ст. 8 Закону амортизації підлягають: витрати на придбання основних
фондів і нематеріальних активів, витрати на самостійне виготовлення основних
фондів, витрати на всі види ремонтів і інших поліпшень основних фондів та ін.)
то в другому - про ці ж витрати, але в розмірі, що не перевищує суми
амортизаційних відрахувань. Тобто замість повної суми таких витрат пропонується
зменшувати базу оподаткування лише на суму нарахованої амортизації [28].
Ще одним прикладом аналогічної ситуації є протиріччя
Указу Президента України "Про спрощену систему оподатковування, обліку й
звітності суб'єктів малого підприємництва" і Порядком ведення книги обліку
доходів і витрат суб'єкта малого підприємництва — юридичної особи, що
застосовує спрощену систему оподатковування, обліку й звітності . У своєму
наказі ДПА України намагається неправомірно розширити базу оподаткування,
включивши в нього не передбачені Указом позареалізаційні доходи та виручку від
іншої реалізації.
5.
Нестабільність, мінливість законодавчої бази, що не сприяє поліпшенню
економічної ситуації, а навпаки, спричиняє як податкові правопорушення, так і
розгортання тіньового сектора економіки. Мінливість податкового законодавства,
яка лише частково може пояснюватися змінами соціально-економічної політики
держави та мінливістю кон'юнктури ринку, по-перше, робить непрогнозованими
податкові наслідки виробничо-господарської діяльності в перспективі, а по-друге,
ускладнює життя бухгалтерам, які мають присвячувати значну частку свого
робочого часу на відстеження змін законодавчих та нормативних актів з
оподаткування. Невра-хування цієї оперативної інформації призводить до помилок
в обчисленні податкових зобов'язань та інших податкових правопорушень.
Аналіз динаміки змін до двох основних спеціальних
законодавчих актів - Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" та Закону України "Про податок на додану вартість" свідчить
про тенденцію до стабілізації законодавства. Але це кількісне вимірювання не
враховує якості внесених коригувань. Так, наприклад, відносно невелика
кількість змін ПДВ у 2005 році "компенсована" тим, що ці зміни мали
принциповий характер та стосувалися практично всіх елементів цього
загальнодержавного податку.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
|
