Стадії юридичної
відповідальності охоронного характеру:
1 |
Стадія
загального стану (попереджувальна відповідальність) |
- виникнення
підстав для притягнення до відповідальності настає з моменту правопорушення,
тобто юридичного факту, що спричинив конкретні правовідносини |
2 |
Стадія
притягнення до відповідальності (суб'єктивна сторона) |
- встановлення
компетентними органами суб'єкта правопорушення (фізичної або юридичної особи)
і дослідження обставин справи про правопорушення |
3 |
Стадія
встановлення юридичної відповідальності (об'єктивна сторона) |
- ухвалення
рішення про застосування (незастосування) санкції, вибір у її межах виду та
заходу відповідальності |
4 |
Стадія
настання юридичної відповідальності |
- реалізація
конкретних заходів юридичної відповідальності — на підставі певних норм
правозастосовного акта: виконання стягнення (наприклад, в адміністративному
праві) або покарання (у кримінальному праві) |
28. Поняття, стадії та основні елементи механізму правового регулювання
Держава забезпечує
життєдіяльність суспільства як системи через використання влади, а право -
через нормативне регулювання. Останнє споконвічно покликано бути стабілізуючим
і заспокійливим фактором завдяки принципам волі і справедливості, які містяться
у ньому.
Правове регулювання — це
здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів
упорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток.
Ознаки правового
регулювання:
1) правове регулювання —
різновид соціального регулювання;
2) за допомогою правового
регулювання відносини між суб'єктами набувають певної правової форми, яка має
споконвічно державно-владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує
міру можливої та належної поведінки;
3) правове регулювання
має конкретний характер, тому що завжди пов'язане з реальними відносинами;
4) правове регулювання
має цілеспрямований характер спрямоване на задоволення законних інтересів
суб'єктів права;
5) правове регулювання
здійснюється за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність;
6) правове регулювання
гарантує доведення норм права до їх виконання.
Не слід плутати два
явища: правове регулювання і правовий вплив. Термін «регулювання» походить від
латинського слова «regulo» (правило) і означає впорядкування, налагодження,
приведення чого-небудь у відповідність з чим-небудь. Термін «вплив» означає
вплив на що-небудь за допомогою системи дій. Смислове навантаження у цих двох
категорій є близьким, частково збігається, але не є однозначним.
Правовий вплив — це
взятий у єдності та різноманітті весь процес впливу права на суспільне життя,
свідомість і поведінку людей за допомогою як правових, так і неправових
засобів.
Правовий вплив на людину
здійснюється по двох каналах:
1) інформаційному — за
допомогою правових норм до відома учасників доводиться позиція, яку займає
держава стосовно дозволеної, необхідної або забороненої поведінки;
2) ціннісно-орієнтаційному
— за допомогою права здійснюється засвоєння суспільством його цінностей, які
напрацьовані людством і спадкоємна переходять з покоління в покоління.
Правовий вплив багато в
чому зводиться до інформативної та виховної ролі права, підсилити яку можуть
пропаганда правових знань, система широкої юридичної освіти.
Механізм правового
регулювання складають елементи, обов'язкові на окремих його стадіях:
1) принципи права, норми
права, нетипові правові розпорядження (спеціалізовані норми права), об'єктивовані
в нормативно-правових актах;
2) правовідносини,
суб'єктивні юридичні права і обов'язки в їх індивідуалізації (конкретизації);
3) акти безпосередньої
реалізації прав і обов'язків;
4) акти застосування норм
права.
Кожний елемент виконує
специфічну роль у регулюванні діяльності суб'єктів і суспільних відносин, що
виникають на їх основі.
Розглянемо коротко кожний
з елементів.
1. Норма права в
механізмі правового регулювання.
Норма права — це
споконвічний елемент і нормативна основа механізму правового регулювання.
Норма права являє собою
загальне обов'язкове правило (модель) поведінки, яке встановлює для суб'єкта як
можливий варіант поведінки — суб'єктивні юридичні права, так і необхідний
варіант поведінки — суб'єктивні юридичні обов'язки.
Специфічне завдання норми
права в механізмі правового регулювання полягає в тому, щоб:
а) визначити загальне
коло людей, на які вона поширює свою Дію;
б) встановити зміст
суспільних відносин (зміст поведінки суб'єкта), а також об'єкти правовідносин;
в) визначити обставини, в
яких особа повинна керуватися даним правилом поведінки;
г) розкрити саме правило
поведінки вказівкою на права і обов'язки учасників відносин, що регулюються,
характер їх зв'язку між собою, а також державно-примусові заході, що
застосовуються до осіб у разі невиконання ними юридичних обов'язків.
Зобов'язуючі норми
регламентують активну поведінку зобов'язаних осіб.
Дозвільні та заборонні
норми покладають пасивні обов'язки на зобов'язаних осіб і дозволяють вчинення
активних дій носієм суб'єктивного права.
Характер регулюючого
впливу нормативної основи механізму правового регулювання залежить від того, як
впливає право: шляхом зобов'язуючого розпорядження, або шляхом дозволяння чи
заборони.
Норма права набуває
зовнішнього вираження в нормативно-правовому акті, який забезпечує її
дійовість.
Нормативно-правові акти
обслуговують нормативну основу механізму правового регулювання. Функції
нормативно-правових актів полягають головним чином у тому, щоб увести в правову
систему нові юридичні норми, забезпечити їх зміну або скасування, підвищити
ефективність їх дії.
До нормативно-правових
актів (законів, підзаконних актів) приєднуються акти, в яких дається їх
офіційне роз'яснення, тлумачення.
Акти тлумачення норм
права (інтерпретаційні акти) не містять нових правоположень, а є засобом, який
забезпечує однакове розуміння і застосування чинних нормативних актів. Чіткість
і ефективність механізму правового регулювання залежать від правильного
тлумачення норм права.
2. Правовідносини у
механізмі правового врегулювання.
Правовідносини —
необхідний елемент механізму правового регулювання, важлива ступінь здійснення
програм, закладених у нормах права. У правовідносинах індивідуалізуються
положення відповідної правової норми, конкретизуються суб'єктивні юридичні
права і обов'язки певних суб'єктів, їх повноваження і юридична
відповідальність. Індивідуалізація загальних моделей поведінки стосовно
конкретних осіб — другий рівень правового регулювання.
Особливості прав,
обов'язків, повноважень і відповідальності (а звідси й особливості правовідносин)
багато в чому залежать від характеру регулюючого впливу норм права, у
результаті якого складаються різні види правовідносин — регулятивні чи
охоронні, активні чи пасивні.
Отже, правовідносини в
механізмі правового регулювання утворюють певну систему і лише так вони
забезпечують переведення загальних розпоряджень норм права в суб'єктивні
юридичні права і суб'єктивні юридичні обов'язки, повноваження і юридичну
відповідальність для конкретних осіб, дозволяють досягти виконання їх волі,
задоволення інтересів.
При цьому центром
загальних юридичних зв'язків, що складають основу правовідносин, є правовий
статус, у тому числі правосуб'єктність, як перший крок у конкретизації
розпоряджень норм права на цій стадії.
Правовідносини в
механізмі правового регулювання виконують такі функції:
а) визначають конкретне
коло осіб, на яких поширюється дія норм права у цей момент;
б) закріплюють конкретну
поведінку, якої повинні або можуть додержуватися особи;
в) служать умовою для
можливого приведення в дію спеціальних юридичних засобів (прокуратурою, судом,
міліцією) з метою забезпечення суб'єктивних прав, обов'язків, відповідальності.
Таким чином,
правовідносини в механізмі правового регулювання — це засіб «переведення»
загальних розпоряджень юридичних норм у площину суб'єктивних прав і обов'язків
для даних суб'єктів.
3. Акти безпосередньої
реалізації прав і обов'язків у механізмі правового регулювання.
Акти безпосередньої
реалізації прав і обов'язків — це фактична поведінка суб'єктів правовідносин,
пов’язана зі здійсненням (реалізацією) своїх прав і обов'язків.
Можливі два результати
реагування на правове регулювання:
• активний — вчинення
дій, що дозволяються (наприклад, брати участь у виборах органів влади);
• пасивний — утримування
від заборонених дій (наприклад, не завдавати шкоди довкіллю).
Якщо активними діями
реалізуються права — має місце використання правових норм.
Якщо активними діями
реалізуються обов'язки — має місце виконання правових норм.
Якщо реалізація правових
норм, що забороняють які-небудь дії, полягає в утримуванні від їх вчинення —
має місце додержання норм права. Наприклад, норми кримінального права
реалізуються тоді, коли громадяни не вчиняє протиправних дій.
Отже, акти безпосередньої
реалізації у формах використання наданих нормами права можливостей, виконання
зобов'язуючого правового розпорядження, додержання правових заборон посідають
особливе місце у механізмі правового регулювання, тому що являють собою його
кінцеву мету.
4. Акти застосування норм
права у механізмі правового регулювання.
У процесі правового
регулювання можлива (але не обов'язкова) стадія застосування норм права, яка
полягає у виданні державно-владного акта — акта застосування норм права, який
забезпечує виникнення, зміну або припинення правових відносин. Якщо суб'єкти
права не в змозі самі реалізувати суб'єктивні права і юридичні обов'язки,
держава в особі компетентних органів здійснює застосування норм права
(наприклад, стягнення податків, призначення пенсій, відправлення правосуддя).
Акти застосування норм
права мають форму рішень, розпоряджень, наказів, вироків тощо. У них
персоніфікуються загальні права і обов'язки, а також, якщо це необхідно,
індивідуалізуються санкції. Специфіка акта застосування норм права полягає в
тому, що індивідуалізація здійснюється від імені держави як вимога, яка може
бути у разі необхідності виконана і примусово.
Акти застосування норм
права у механізмі правового регулювання використовуються в таких випадках:
1) коли самі норми права
передбачають, що індивідуалізація прав і обов'язків здійснюється органами
держави, посадовими особами, а не учасниками відносин. Так, нормами про порядок
надання відпусток робітникам і службовцям передбачається, що відпустка
конкретній особі надається згідно з наказом адміністрації;
2) коли суб'єкти
відносин, що регулюються, поводяться протиправне: порушують права, не виконують
обов'язки. У цьому разі актом застосування норм права індивідуалізується
юридична відповідальність, передбачена нормами права за їх порушення, тобто
встановлюється персональна відповідальність правопорушників.
У всіх випадках акти
безпосередньої або опосередкованої реалізації прав і обов'язків завершують
правове регулювання. Саме тут відбувається «переведення» розпоряджень юридичних
норм (спочатку виражених у правах і обов'язках) у фактичну, реальну поведінку
учасників суспільних відносин, на які було спрямовано правове регулювання.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20
|