|
Ознаки держави, що
відрізняють її від громадських об'єднань:
1) у кожній політичній
системі суспільства може існувати лише одна держава, а громадських об'єднань —
багато;
2) держава — організація
всього населення, а громадські об'єднання — частини населення;
3) лише держава є
одноособовою повновладною організацією в масштабі всієї країни, здатною
захистити основні права і свободи всіх осіб, що перебувають на її території;
4) лише держава має у
своєму розпорядженні спеціальний апарат, який займається управлінням
громадськими справами;
5) лише держава має у
своєму розпорядженні спеціальні установи та заклади примусового характеру і має
монопольне право застосовувати примус на своїй території; громадські об'єднання
позбавлені цих ознак;
6) лише держава має
монопольне право видавати юридичні норми, обов'язкові для всього населення, і
забезпечувати їхню реалізацію. Громадські об'єднання приймають програми,
статути, поточні рішення, що мають внутрішньо організаційне значення;
7) лише держава має
монопольне право встановлювати і стягувати податки, формувати
загальнонаціональний бюджет;
8) лише держава є
офіційною особою (представником усього народу) всередині країни і на
міжнародній арені — суверенною організацією. Громадським організаціям такі
якості і функції не властиві. Вони вирішують локальні за своїм змістом та
обсягом завдання у суворо визначеній сфері громадського життя.
10. Поняття, ознаки та структура громадянського суспільства
Слід відрізняти поняття
«суспільство» і «громадянське суспільство», «держава» і «суспільство».
Держава виділилася з
суспільства на певному ступені його зрілості і залежить від розвиненості
суспільства. Яке суспільство, така й держава. В міру розвитку суспільства,
переходу його від нижчого ступеня до вищого, змінюється і держава. З
удосконаленням суспільства держава стає демократичною (у ній здійснюються
народовладдя, економічна свобода, свобода особи), а з формуванням
громадянського суспільства держава стає правовою.
Що таке суспільство ?
Суспільством можна
назвати спільноту людей, яка створюється на засадах взаємних інтересів,
взаємного співробітництва. Правда, не усяка сукупність людей, об'єднаних
спільними інтересами, є суспільством. Студентів в аудиторії або глядачів у
театрі також об'єднує спільний інтерес, але це не суспільство. Саме суспільство
не є простою сукупністю індивідів. Це соціальна система.
Суспільство — це система
взаємодії людей,, що пов'язані між собою інтересами у сфері виробництва,
обміну, споживання життєвих благ і встановлюють межі поведінки в спільних
інтересах за допомогою соціальних норм (у тому числі — юридичних).
До кожного суспільства
треба підходити конкретно-історично. У кожному суспільстві є своя система
відносин:
економічних, форми
власності, виробництво, розподіл, обмін та ін.;
— соціальних: відносини
між різними групами населення;
— політичних: ставлення
груп населення до політичної влади, участь громадян та їх об'єднань у політиці;
— ідеологічних
(духовних): культура, характер світогляду — демократичний, тоталітарний.
У кожному суспільстві є
свої суб'єкти соціального спілкування: особа, сім'я, стан, клас, група, нація, держава
та ін. Суспільство складна динамічна система взаємозв'язків людей, об'єднаних
сімейними узами, груповими, становими, класовими, національними відносинами.
Основними елементами, що
визначають суспільство, є власність, праця, сім'я.
Громадянське суспільство система
взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян держави, їх об'єднань,
що добровільно сформувалися та перебувають у відносинах конкуренції і
солідарності, поза безпосереднім утручанням держави, покликаної створювати
умови для їх вільного розвитку.
Не кожне суспільство
можна назвати громадянським суспільством, тобто суспільством із достатньо
розвинутими економічними, культурними, правовими і політичними відносинами між
його членами; незалежним від держави, але взаємодіючим із нею.
Початок формування
громадянського суспільства у країнах Європи і Америки припадає на XVI—XVII
ст.ст.
Можна виділити три етапи
становлення громадянського суспільства, кожний із яких супроводжувався
істотними змінами економічних відносин, суспільного і державного ладу,
розвитком свідомості індивіда і суспільства, культури народу і нації,
перетворюваннями суспільної ідеології:
I (XVI—XVII ст.ст.):
процес визрівання передумов (економічних, політичних, ідеологічних) розвитку
буржуазного суспільства, усунення юридичної нерівності, обмеження політичної
влади правом;
II (кінець XVII — кінець
XIX ст.ст.): формування громадянського суспільства в найбільш розвинутих
буржуазних країнах на засадах загальної юридичної рівності, вільного
підприємництва і приватної ініціативи.
III (рубіж XIX — XX
ст.ст.): розвиток постіндустріального суспільства з машинним виробництвом,
фабричною організацією праці, загальнонаціональним ринком; відокремлення влади
від власності; перехід управління громадськими справами практично до рук
вчених-спеціалістів (менеджерів) із збереженням інститутів традиційної
демократії та політичного плюралізму; розширення і поглиблення рівноправності
людей.
Сформувалися три підходи
до співвідношення громадянського суспільства і держави:
1) держава і громадянське
суспільство -- збіжні соціальні системи;
2) держава і громадянське
суспільство — різні соціальні системи, первинною (провідною) є держава, що
контролює громадянське суспільство;
3) держава і громадянське
суспільство — різні соціальні системи, держава виконує службову
(підпорядковану) роль щодо громадянського суспільства.
Ознаки (риси)
громадянського суспільства — у його співвідношенні з державою:
1) не існує до держави і
поза державою;
2) не включає державу,
розвивається самостійно — без безпосереднього втручання держави;
3) складається із
суб'єктів — вільних і рівноправних громадян і об'єднань, що добровільно
сформувалися і знаходяться у відносинах конкуренції і солідарності;
4) має певний пріоритет
перед державою, проте зацікавлено в добробуті держави і сприяє її розвитку;
5) справляє вплив на
створення і функціонування державних органів у власних інтересах;
6) має право жадати від
держави захисту життя, здоров'я, безпеки громадян, не допускаючи її втручання в
їх приватні інтереси;
7) формує право, що
формулюється державою в законах та інших нормативно-правових актах[6], гарантує і захищає її від порушень із боку будь-кого.
Усі потреби громадянського суспільства реалізуються за допомогою волі держави,
вираженої у формі правового акта;
8) розвивається і
взаємодіє з державою в межах права, котре виступає як рівний і справедливий
масштаб свободи і справедливості, а не як спосіб нав'язування державної волі.
Держава здатна сприяти
розвитку суспільства або перешкоджати йому.
У функціонуванні
громадянського суспільства роль цивілізованої держави має виражатися в тому, що
вона служить формою, що організує громадянське суспільство і створює умови для
його розвитку;
— є відносно самостійною
щодо громадянського суспільства і здійснює солідарні публічні інтереси усіх
членів суспільства;
— встановлює «правила
гри», яких повинні дотримуватися громадяни та їх об'єднання, створює сприятливі
умови для їх існування і розвитку;
- не втручається у
приватну сферу сім'ї, побуту, культури (перший рівень громадянського
суспільства): таке втручання може відбуватися лише з метою забезпечення
особистої або громадської безпеки;
— надає необхідний захист
громадянському суспільству, яке функціонує в межах її території, у тому, що
належить до соціальної безпеки громадян;
— виступає знаряддям
соціального компромісу громадянського суспільства, пом'якшує соціальні
суперечності між різними соціальними групами;
— юридичне забезпечує
можливості громадянина бути власником, створювати громадські об'єднання,
комерційні корпорації, брати активну участь у політичному житті суспільства;
— має межі регулювання
відносин у суспільстві, які визначаються конституцією держави, стандартами в
галузі прав і свобод людини, закріпленими в міжнародних актах.
І громадянське
суспільство, і держава функціонують для задоволення потреб та інтересів людини.
Громадянським суспільством можна назвати таке суспільство, у якому головною
діючою особою є громадянин як автономна особа:
• суб'єкт, який
усвідомлює себе вільним членом суспільства; вільним економічно - який має право
вибору форм і видів трудової діяльності, у тому числі підприємницької; вільним
ідеологічно і політичне;
• суб'єкт, який наділений
правами і свободами, у тому числі правом приватної власності
(«суб'єкт-власник»);
• суб'єкт, який
усвідомлює відповідальність перед суспільством;
• суб'єкт, який захищений
законом від прямого втручання і довільних обмежень з боку держави.
Громадянське суспільство
грунтується на багатоманітності форм і видів власності. Кожна з них покликана:
(1) забезпечити добробут усіх; (2) відкрити економічний простір для збільшення
власності на основі більшої інтенсивності праці, здібностей, творчої ініціативи
і підприємливості. Співвідношення праці і різноманітних форм власності в
громадянському суспільстві повинно бути таким, щоб праця дозволяла створити для
кожного гідний суспільному прогресу стандарт життя. Переваження у державі так
званого «середнього класу» — один із показників сформованого в ній громадянського
суспільства.
Сучасна концепція
громадянського суспільства виходить із того, що воно є передумовою соціальної
правової держави (див. главу «Соціальна правова держава»). Діалектика
взаємовідносин громадянського суспільства і держави є складною і суперечливою,
оскільки між ними відбувається своєрідний поділ організаційно-управлінської
праці. Громадянське суспільство як система, що сама розвивається, завжди
відчуває тиск із боку державної влади. У свою чергу, держава не може
розвиватися без вільного розвитку громадянського суспільства, яке контролює дії
політичної влади. Слабкість громадянського суспільства штовхає державу до
узурпації його прав, у результаті чого відбувається перерозподіл функцій
держави і громадянського суспільства. У такому разі держава, крім власних
функцій, привласнює ще й функції громадянського суспільства, змушує його
виконувати виключно державні рішення. Держава і суспільство існують у вигляді
суперечливої безупинної взаємодії і взаємовпливу, характер і спрямованість яких
значною мірою залежать від рівня розвиненості громадянського суспільства і його
інститутів.
Держава повинна
орієнтуватися в першу чергу на інтереси громадянського суспільства.
Конфронтація інтересів держави і громадянського суспільства є показником
неефективності державного управління і самого механізму держави.
11. Правова
держава: основні принципи та умови формування
Соціальна правова держава
— це політична організація суспільства, у якому право пов'язує і підкоряє собі
державну владу, а основні права особи та її соціальна безпека складають зміст
свободи, заснованої на законах, які приймаються і піддаються зміні законним
шляхом.
Крім звичайних ознак,
характерних для будь-якої держави, соціальна правова держава, як вища форма
політичного буття, яку виробило людство, має низку специфічних ознак (рис).
1. Пов'язаність державної
влади правом і його панування у всіх сферах суспільного життя: свобода може
бути досягнута лише у тому разі, якщо державна влада обмежується
(переборюється) правом, ставиться під контроль права, функціонує у поєднанні та
у взаємодії з громадянським суспільством у рамках права; у Конституції України
(ст. 8) записано: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права».
2. Відповідність закону
праву (правовий закон) і його верховенство, тобто право як міра свободи і
справедливості набуває відпрацьований в законі зміст; конституційний закон має
пряму дію.
3. Пов'язаність законом
рівною мірою як громадян та їх об'єднань (комерційних і некомерційних), так і
державних органів, посадових осіб. Стосовно громадян та їх об'єднань діє
загальнодозвільний принцип: «дозволено все, крім прямо забороненого законом».
Стосовно владних
державних органів і посадових осіб діє спеціально-дозвільний принцип:
«Дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Ще давньогрецький мислитель
Платон зазначав: «Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і
перебуває під чієюсь владою. А там, де закон — владика над правителями, а вони
його раби, я вбачаю порятунок держави...»
4. Законодавче
закріплення і реальне забезпечення основних прав людини — наявність
налагодженого правового механізму їх охорони і захисту (включаючи рівень
прямого конституційного захисту).
5. Побудова відносин
особи та держави на основі взаємної відповідальності, як особа є відповідальною
перед державою, так і держава відповідає перед особою за невиконання
обов'язків.
6. Поділ державної влади
між законодавчими, виконавчими і судовими органами: їх незалежність і єдність;
недопустимість підміни функцій один одного; дійовість механізму «стримувань і
противаг».
7. Законний (легальний)
шлях прийняття законів та їх змін — шлях виявлення волі народу безпосередньо
(референдум) або опосередковано (через представницький орган). Уся повнота
законодавчої влади в представницькому органі здійснюється представниками
народу, обраними з його осередку.
8. Наявність ефективних
форм контролю і нагляду за здійсненням законів та інших нормативно-правових
актів — налагоджена робота прокуратури, міліції, служби безпеки, податкової
адміністрації та інших правоохоронних і контрольно-наглядових органів.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20
| 
