Поступово почали з'являтися міські громадські банки, засновниками яких виступали органи місцевого самоуправління або меценати. Вище вже згадувалося Положення про міські громадські банки, відповідно з яким вони й засновувалися. Їх створення проводилось виключно за дозволом Міністерства фінансів при міських думах. Мінімальний розмір акціонерного капіталу визнавався 10 тис крб.; зобов'язання банку не повинні були перевищувати п'ятикратної суми акціонерного та резервного капіталів. Міські громадські банки проводили банківські операції по залученню коштів на поточні рахунки та вклади. Вони надавали кредити місцевим купцям. Як приклад можна навести Чернігівський міський громадський банк, створений 19 лютого 1875 р. зі статутним капіталом 10 000 крб; на 1 січня 1885 р. його капітал становив вже 221 000 крб. [220] Фінансово-кредитна система України - Росії (ХУІІІ-ХХ ст.) - С. 131.

Подальше зростання виробничих сил країни, в тому числі й Південно-Західного краю, сприяло розширенню кредитно-банківської системи та заснуванню нових банків. Так, у 1871 р. група київських промисловців, серед яких був і власник цукрових заводів Терещенко, відкрила Київський промисловий банк. Діяльність цього банку була пов'язана перш за все з операціями по торгівлі цукром та хлібом. [231] История Киева. Т. 1. В 2-х т. - К. Институт истории Академии наук СССР. Изд-во АН УССР. ,1963. - С..351. Він проіснував до 1896 р., коли його придбали московські капіталісти на чолі з відомим залізнодорожнім підрядником Поляковим. Тоді він був перейменований у Південно-руський промисловий банк, а основний капітал збільшений до 5 млн крб. У 1909 р. банк об'єднано з Московським міжнародним торговим та Орловським комерційним банками в один банк з філією у Києві. Однак операції філії були незначними. Зокрема, у 1860-1870-х рр. банкірські та торгові будинки відіграли вирішальну роль у створенні нової банківської системи в Росії, вони виступали засновниками основних столичних, а також провінційних акціонерних комерційних банків.

У 1871 р. в Києві відкрились філії ще двох банків: Волзько-Камського комерційного та Петербурзького міжнародного комерційного. Їх операції мали важливе значення на кредитному ринку. Так, у 1898 р. дисконт та позички філій цих банків досягли 17 млн. крб., а вклади та поточні рахунки перевищили 10 млн крб. В 1872 р. почав кредитні операції Київський земельний банк (з основним капіталом 1,5 млн крб), який видавав позички під заставу земель та міського нерухомого майна, що перебували в Київській, Чернігівській, Подільській та Волинській губерніях. [506] “Статистический временник Российской империи”, серия ІІ, вып. 11; [507] “Статистика русских банков”.// СПб, 1875. - С. 502.

На початок 1877 р. в Російській імперії діяло 39 акціонерних комерційних банків (проти 2 в 1866). Їх капітал становив 100,7 млн крб, а кошти вкладників - 276,7 млн крб Масштаби операцій комерційних банків перевищували обсяги комерційних операцій Державного банку. Вже в 1880 р. приблизно 30% активів, розміщених Державним банком в обліково-позичкові операцій, приходилося на комерційні банки. [379] Атлас М.С. Государственный банк дореволюционной России //Вестник Банка России. - 2000. - № 7. - С. 304. Можна назвати такі акціонерні комерційні банки, що засновувалися в Україні з кінця 60-х років: Харківський торговий банк (1867 р.); Миколаївський комерційний банк, Катеринославський комерційний банк, Кременчуцький комерційний банк (1872 р.); Бердичівський комерційний банк і Херсонський комерційний банк (1873 р.); Одеський обліковий банк (1879 р.); Одеський торговельно-промисловий банк (1888 р.) тощо.

Перший акціонерний земельний банк був створений на Україні в Харкові у 1871 р. До 1914 р. нараховувалося вже 10 земельних банків. Однак слід зауважити, що діяльність акціонерних банків суворо регламентувалася урядом: позики видавалися тільки в певних губерніях, більшу частку своїх ресурсів вони могли надавати на умовах довгострокових позик поміщикам, а решту - на позики для міської буржуазії. Земельні банки мали право випуску заставних листів, якими вони видавали позики під заставу землі на термін від 9 до 66 років і під заставу міської нерухомості - від 10 до 38 років. [220] Фінансово-кредитна система України - Росії (ХУІІІ-ХХ ст. ). - С.124. У зв'язку з переважанням державних банків акціонерні банки не відігравали вирішальної ролі в розвитку іпотечного кредиту.

Слід відзначити, що з кінця 70-х років ХІХ ст. кредитні установи Києва зайняли перше місце в Україні та зберігали його до Жовтневої революції. [243] Старовойтенко І. Економічний розвиток Києва; самоврядування; міське господарство. - Історія Києва, Т. 1. Київ, 1918 р. - С. 405. Взагалі на банки міста у 1882 р. припадала третина всього балансу кредитної системи України. В цілому по банківській системі країни станом на 1881 р. було надано викупних позичок на 748,5 млн крб. З цієї суми утримані борги поміщиків колишнім кредитним установленням в сумі 302,7 млн крб; банківських білетів видано на 168,3 млн крб, 5%- викупних свідоцтв - на 191,5 млн крб, інших паперів, що засвідчували право отримання доходу по викупній операції - на суму вище 85 млн крб. /Министерство финансов 1802-1902 //СПб., 1902. - ч. 1. - С. 452. [362]. У зв'язку з економічною кризою в середині 70-х та на початку 80-х років, а також внаслідок заборони урядом відкривати нові банки в Києві в період 1872-1882 рр. нові кредитні установи не відкривалися. Однак вже у 1883 р. була заснована Київська філія Селянського поземельного банку. Метою створення Селянського поземельного банку було кредитування селян. Основним завданням банку проголошувалося створення класу дрібних власників. Клієнтами банку за статутом 1883 р. були: 1) сільські товариства; 2) товариства, які складались з 30-х господарів; 3) окремі селяни. Селянський поземельний банк міг тільки видавати позики селянам під землю, яку вони купували за узгодженням з банком та власником землі, а й видавати позики під землю, що купувалася без сприяння банку, для виплати приватним особам та приватним кредитним закладам боргів. Позики видавалися на значні терміни, так, короткостроковими вважалися ті, що видавалися на 28 років включно, довгострокові позики - більше 28 років. [51] Венгерська В.О. Утворення та діяльність державних банківських установ на Правобережні Україні у другій половині ХІХ століття. - С. 326. Саме завдяки роботі відділень Селянського поземельного банку українське село отримало значний відсоток власників землі.

Окремим видом банківських установ були сільські банки, що також відноси нилися до банків місцевого самоврядування. Для створення сільського банку необхідно було внести до статутного капіталу згідно “Правил про порядок і мови заснування сільських банків, нагляду за рими і припинення їх діяльності” та “Нормального статуту сільського банку” не менше 300 крб як однією, так і кількома сільськими громадами. При цьому до статутного капіталу могли бути направлені кошти земської управи та пожертвування приватних осіб. Не дивлячись на незначну суму статутного капіталу, необхідного для створення сільського банку, процедура затвердження статуту проходила всі етапи: земська управа, губернія, Міністерство внутрішніх справ та Міністерство фінансів. Затвердження статуту сільського банку відносилось до виключної компетенції міністра фінансів. [220] Фінансово-кредитна система України - Росії (ХУІІІ-ХХ ст. ). - С. 133. Однак ці банки відіграли помітну роль у формуванні кредитної системи України. Слід згадати, зокрема, Олександрівський сільськогосподарський банк Сумського повітового земства, який розпочав свою діяльність у 1885 р. Своєю появою він завдячує відомому меценату мільйонеру-цукрозаводчику І.Г. Харитоненку, почесному громадянину м. Сум, який вніс у статутний капітал цього банку 50 тис крб з єдиною умовою, що цей банк буде кредитувати розвиток сільського господарства повіту. [157] Раковский Л.Э. Сахарная промышленность Украины во второй половине ХІХ ст. Социально-экономический очерк. - Чернигов, 1992. - С. 28. Не виключено, що саме завдяки політиці підтримки селянина, яку проводив Селянський поземельний банк, та поступовому розвиткові сільських банків саме в Україні земельна реформа П.А. Столипіна отримала найбільшого успіху.

У 1885 р. було створено Міське кредитне товариство, пізніше - філія Дворянського земельного банку, а в 1896 р. - філія Полтавського земельного банку. Нові установи не мали безпосереднього відношення до комерційного обігу та здійснювали, головним чином, іпотечні операції. Зокрема, Державний дворянський земельний банк створювався для видачі довгострокових позик помісним дворянам землевласникам під заставу їх земельної власності. Фактично, метою його створення було намагання уряду підтримати поміщицьке господарство, оскільки банк мав державну форму власності, хоча і займався комерційними операціями.

На Правобережній Україні відділення банку було відкрите лише у Києві. Слід зауважити, що відкриття цього банку супроводжувалося негативним ставленням до нього деяких свідомих урядовців, які також були дворянами. Так, Вітте С.Ю. зазначав, що відкриття такого дворянського банку можна віднести до „спроб збагачення” дворянських кишень за рахунок державної казни, тобто за рахунок народних грошей”. [227] Витте С.Ю. Воспоминания. Т. 2. В 2-х т. - М., 1960. - С. 522. Довгострокові позики, що надавалися дворянам мали забезпечуватися заставою землі. Позики видавались у розмірах, які допомагали б дворянству вирівнятися, а саме: дворяни одержували на руки 60% вартості заставлених маєтків, у виключних випадках дозволялося видавати 75% вартості. [462] Мигулин П.П. Наша банковая политика (1729-1903).Опыт исследования. - Харьков, 1904. - С. 234.

Це був період, коли поряд із промисловими конгломератами виникали і великі банківські монополії. Стрімко відбувався процес зрощування банківського капіталу з промисловим, народжувався і міцнів фінансовий капітал, який відігравав все більш помітну роль в економіці України і всієї Росії. Типовим явищем був взаємозв'язок російського капіталу та промисловості України. Зокрема, з цукровою промисловістю був пов'язаний Російський торгово-промисловий і Азовсько-Донський банки; з експортом хліба - Російський для зовнішньої торгівлі банк, Азовсько-Донський, Об'єднаний банки. Вугільну промисловість фінансували Азовсько-Донський, Російсько-Азіатський, Міжнародний банки; суднобудування в Миколаєві - Міжнародний і Російсько-Азіатський банки. Разом з тим вони активно фінансували промислове виробництво і в інших районах країни. Магнати капіталу, що діяв на Україні (Адаков, Дитмар, Ясюкевич, Харитоненко, Терещенко, Алчевський, Бродський, Гальперин, Ярошинський та ін.), водночас були членами правлінь і рад столичних банків, всеросійських монополістичних об'єднань. [230] Історія України. Курс лекцій. У 2-х к. Кн. 2. ХХ ст. /Мельник Л.Г., Верстюк В.Ф., Демченко М.В. та ін. - К.: Либідь, 1992. - С. 8-9.

До речі, помітну роль у розвиткові промисловості країни відіграли казенні замовлення, урядові позички, державне регулювання цін. Були налагоджені тісні зв'язки між банківськими монополіями, Державним банком і царським урядом, що значною мірою сприяло розвиткові державно-монополістичних тенденцій в економіці країни та зрощуванню монополій з державним апаратом. Так, з середини 90-х років ХІХ ст. з початком державно-монополістичного регулювання цукрової промисловості, державної регламентації цукрового експорту, в процесі дальшого зрощування цукрової промисловості з петербурзькими і московськими банковими монополіями сформувався й зміцнів цукровий синдикат, який на початку ХХ ст. повністю монополізував цукровий ринок.

Протягом 1895-1897 рр. в Російській імперії було проведено грошову реформу. Активну участь у підготовці та проведенні економічної реформи брали представники Київської економічної школи (зокрема, А.Я. Антонович - професор політекономії та поліцейського права Київського університету). Запроваджено курс на індустріалізацію країни, який базувався на введенні твердої валюти та золотого монетаризму. Все це сприяло подальшому розвиткові капіталізму та зміцненню Російської імперії, в тому числі, і Правобережній Україні.

Була проведена реорганізація Державного банку. Новий статут Державного банку, затверджений у червні 1894 р. і введений у дію з початку 1895 р., закріплював основну мету діяльності банку - полегшення грошових оборотів і сприяння за допомогою короткострокового кредиту вітчизняній торгівлі, промисловості і сільському господарству, а також зміцнення грошової кредитної системи. Основний капітал банку був збільшений до 50 млн крб, а резервний - до 5 млн крб. Враховуючи те, що акціонерні комерційні банки отримували позики та зберігали свою вільну готівку в установах Державного банку, останній з 90-х років остаточно перетворився в центральну кредитну установу держави. У 1894 р. в Києві відкрилася філія Руського банку для зовнішньої торгівлі, операції якої були пов'язані переважно з виробництвом та продажем цукру. Пізніше він зайняв перше місце серед кредитних установ Києва. [208] Эвентов Л.Я. Иностранные капиталы в русской промышленности. - М.-Л., 1931. - С. 85. Значну роль у кредитних операціях грали також банківські контори, які з'явилися в Києві в 90-х роках ХІХ ст. Першу таку контору заснував у 1892 р. Гальперін, однак вже у 1896 р. внаслідок банкрутства вона припинила своє існування. Незабаром з'явились страхові товариства.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72