З економічної точки зору незалежність ФРС пояснюється тим, що свої доходи вона одержує з цінних паперів, якими володіє, і в значно меншому ступені - від надання позичок іншим кредитно-фінансовим установам. Отримання прибутку не є метою діяльності Федеральної резервної системи, більшу частину свого чистого доходу вона передає Міністерству фінансів, тобто не накопичує доходну частину. В той же час завдяки тому, що система не одержує бюджетних асигнувань, вона не підпадає під контроль Конгресу, який вирішує ці питання.

Окреме місце в системі центральних банків європейських країн займає Бундесбанк, який наділений визначально високою мірою незалежності. Існує навіть вираз: „Не всі німці вірять у бога, але всі німці вірять у свій Бундесбанк”. Закон про Німецький Федеральний банк зобов`язав його, виконуючи свою задачу, сприяти проведенню загальної економічної політики федерального уряду. [744] Закон „О Немецком Федеральном банке” в редакции от 22 октября 1992 г. //Франкфурт-на-Майне, НФБ. Денежно-политические задачи и инструменты. Спец. Издание НФБ, 1993. - № 7. - С. 124-136. Бундесбанк повинен підтримувати загальну економічну політику федерального уряду лише в тій мірі і до тих пір, поки це сумісно із його власною задачею забезпечувати стабільність валюти. До яких пір досягнення мети - забезпечення стабільності національної валюти - сумісно з економічною політикою уряду, Бундесбанк має право визначати на свій розсуд. Прийняття рішень в галузі грошово-кредитної політики здійснюється ним самостійно без будь-якого впливу зі сторони.

Однак незалежність Бундесбанку має певну специфіку. Закон, що гарантує його незалежність, не має конституційного рангу і тому може бути змінений відносною більшістю бундестагу. Крім того, федеральний уряд залишає за собою ряд компетенцій в галузі валютної політики, наприклад щодо прийняття рішення про вступ до системи з фіксованим обмінним курсом або до валютного союзу. Не можна випускати з уваги і те, що Бундесбанк залежить від громадського схвалення своєї грошової політики. Він може провадити політику стабільності всупереч можливому опору партій та уряду лише тоді, коли він може бути впевнений у підтримці населення, для якого стабільна валюта є однією з основоположних умов суспільного існування. [536] „Gesetz ueber Deutshe Bundesbank”, N 12. - S. 23; [307] H.-J. Jarchow. Theorie und Politik des Geldes. Geldmarkt, Bundesbank und geldpolitisches Instrumentarium, Auflage, Vandenhoeck & Ruprecht, Goettingen. - 1992. - S. 63.

Згідно із тенденцією, що склалася у взаємовідносинах між центральним банком та урядом, вони постійно підтримують тісний плідний зв`язок: Бундесбанк консультує уряд не лише на вимогу останнього, а з будь-яких питань, які він вважає істотними з точки зору валютної та грошово-кредитної політики, а уряд, у свою чергу, бере участь в засіданнях ради Бундесбанку та запрошує його членів до участі в роботі кабінету з питань валютно-політичного характеру. Керівництво в Бундесбанку здійснює рада Центральних банків. Виконавчим органом є Рада директорів, до складу якої входять Президент, віце-президент, 6 членів ради директорів та президенти земельних центральних банків. Президент Бундесбанку та інші члени призначаються Президентом Федерації за поданням федерального уряду. Винятком є президенти центробанків земель, які призначаються за поданням Бундесрату.

Банк Франції, який був створений як акціонерне товариство з капіталом в 30 млн франків 18 січня 1800 р. першим консулом Наполеоном Бонапартом з метою сприяти поновленню економічної діяльності після сильного спаду під час революції, сьогодні також служить прикладом центробанку, що діє на засадах автономії.

Зокрема, прийнятий закон Франції від 4 серпня 1993 р., яким внесені зміни до врегулювання правового статуту центробанку, розглядається як вирішальний момент в історії Банку Франції. Чотири основних статутних положення гарантують Банку його незалежність: 1) Банк Франції перш за все відповідає за визначення та проведення грошово-кредитної політики; 2) законом передбачено, що Банк Франції визначає та проводить грошово-кредитну політику для забезпечення стабільності цін; 3) незалежність Банку доповнюється колегіальністю: Рада з грошово-кредитної політики, включаючи „дев'ять мудреців”, відповідає за визначення грошово-кредитної політики. Індивідуальна незалежність членів цієї вищої інстанції також гарантується положеннями про їх призначення та строки повноважень; 4) для забезпечення повної незалежності при здійсненні завдань Ради з грошово-кредитної політики закон забороняє його членам запитувати або приймати вказівки від Уряду або будь-якої іншої особи. [81] Исторический очерк Банка Франции. Специальное издание Банка Франции, 1994. - С. 1 - 8.

Банк Франції повинен “виконувати свою місію в рамках загальної економічної політики Уряду”. Це положення не наносить шкоди незалежності грошово-кредитної політики, а навпаки - незалежність більш забезпечена та відповідальність чітко визначена. Прем'єр-міністр та міністр економіки та фінансів можуть приймати участь у засіданнях Ради з грошово-кредитної політики, але без вирішального голосу.

Закон Іспанії “Про автономію Банку Іспанії”, прийнятий у 1994 р. урядом Іспанії, розглядається експертами Світового банку як зразок законодавчого акта, найкраще сумісний із законами Європейського Союзу. Відповідно до норм даного закону, Банк Іспанії є спеціальною інституцією, підпорядкованою уряду в загальних рамках, але він користується повною автономією у сфері монетарної політики для того, щоб краще захищати мету цінової стабільності, визначену в самому законі. Термін “автономія” у назві закону означає: 1) уряд не може мати заборгованості перед Банком Іспанії, оскільки це позбавить банк його ініціативи щодо грошової емісії; 2) Банку Іспанії не дозволяється отримувати прямі інструкції від уряду стосовно проведення банком грошово-кредитної політики; 3) автономія вимагає, щоб термін роботи керуючого банком був відносно довгим і приводи для його звільнення були чітко визначені.

В Латвії для забезпечення незалежності центрального банку, законом затверджено, що Рада банку - його вищий орган. Він обирається строком на 6 років, на протязі якого не може бути відкликаний. Рада банку складається з 8 чоловік. Очолює Раду Керуючий Банку Латвії, який обирається парламентом. Саме Керуючий Банку подає парламенту кандидатури інших членів Ради банку. Члени Ради банку не мають права працювати в будь-якому іншому місці, вони працюються у центральному банку на постійній основі. Іншого контролю над центральним банком не здійснюється. Рада банку обирає правління, яке займається практичною поточною діяльністю. Рада банку має повну бюджету незалежність: вона сама затверджує бюджет центрального банку, рівень заробітку його працівників. Вона впроваджує грошово-кредитну, валютну політику. [414] Репне Е. Незалежний центральний банк - стабільна національна валюта //Вісник НБУ, 1999. - Лютий. - С. 32. На думку фахівців, банківська система Латвії досягла вельми високого рівня і може слугувати за зразок для всіх постсоціалістичних країн.

У Російській Федерації Банк Росії в межах наданих йому повноважень є незалежним у своїй діяльності, а федеральні органи державної влади, органи державної влади суб`єктів РФ і органи місцевого самоврядування не мають права втручатися в діяльність Банку Росії щодо реалізації закріплених законом функцій та наданих повноважень (ст. 5 Федерального закону). [751] Федеральный закон „О внесении изменений и дополнений в Закон РСФСР „О Центральном банке РСФСР (Банке России)” от 26 апреля 1995 г. //Собрание законодательства РФ. - 1995. - № 18. - Ст. 1593. У випадку втручання в його діяльність Банк Росії інформує про це Державну Думу і Президента РФ. При прийнятті федеральними органами державної влади, органами державної влади суб`єктів РФ та місцевого самоврядування правових актів, що не відповідають, на думку Банку Росії, чинному законодавству та порушують його незалежність, Банк Росії вправі звертатися до судів з вимогою про визнання таких правових актів недійсними (ст. 5 Федерального закону). В той же час, як зазначає Я.А. Гейвандов, головні управління (національні банки) Банку Росії не можуть не враховувати рекомендації місцевих органів влади й управління при прийнятті рішень щодо розподілення та використання централізованих кредитних ресурсів, а також зобов`язані забезпечити взаємодію Банку Росії з органами державної влади суб`єктів РФ й органів місцевого самоврядування, на території яких вони знаходяться. [402] Гейвандов Я.А. Государственное регулирование денежной и кредитной сферы в России (некоторые вопросы и перспективы) //Государство и право. - 2001. - № 11. - С. 38-48; [401] Гейвандов Я.А. Некоторые организационные и правовы аспекты совершенствования управления денежно-кредитной сферой в Российской Федерации //Банковское право. - 1999. - № 1.

Керівництво центральним банком Росії здійснює Рада директорів, що є органом банку. Її персональний склад - 13 осіб: Голова Банку Росії, який призначається Державною думою Росії за поданням Президента, та 12 членів, які також призначаються Держдумою за поданням Голови банку за згодою Президента. Рада директорів у взаємодії з урядом Росії розробляє та забезпечує здійснення грошово-кредитної політики і є підзвітною Думі. Ще один орган - це Національна банківська рада, яка створюється з представників палат Федерального зібрання, Уряду, Президента, Банку Росії, кредитних установ, експертів і являє собою виключно дорадчий орган Центробанку Росії, який не має владних повноважень.

Таким чином, розглядаючи статус центральних банків, ми говоримо про рівень автономії як самого банку, так і його вищих органів. Як видно, залежно від державного устрою та форми правління коливаються і автономність, повноваження та порядок призначення керівних органів центральних банків. Для незалежності центральних банків у багатьох розвинених країнах засади і програми грошово-кредитної політики виробляються або самими центральними (емісійними) банками, або створеним всередині банку його структурним підрозділом.

До критеріїв автономії центрального банку можна віднести: 1) залежність центрального банку від інших органів державної влади; 2) фінансові відносини між урядом і центральним банком; 3) процедуру призначення на посаду голови та членів керівних органів; 4) строк повноважень голови та членів керівних органів; 5) стабільність посад голови та членів керівних органів; б) "інтерналізацію" керівних органів банку. [515] Султан Хаваджа М., Руда О. Оцінка нового Закону України „Про Національний банк України” в контексті автономії центрального банку //Економіст. - 2000. - № 3. - С. 73-79. Відповідно до методів забезпечення незалежності центробанку відносять: обрання, призначення та відсторонення від посади керівника та інших вищих посадових осіб центробанку; усунення втручання з боку уряду та парламенту; принципи співробітництва з урядом; бюджетний нагляд та документальний аудит. Див., наприклад: [267] Основные проблемы системы Центрального Банка. Изучение примера Банка Японии. /Р. Масунага. - 1997, июль. - С. 1-4; [346] Любский М.С. Проблемы независимости центральных банков в переходных экономиках: юридические и экономические аспекты //Банки в переходных экономиках (научный доклад). - М.: ЭПИКОМ, 1998. - С. 10 - 26.

Відповідно до чинного законодавства України, що базується на Конституції України, Національний банк України є підзвітним Верховній Раді України. НБУ не розглядається як піднаглядовий або підконтрольний орган будь-якому іншому органу законодавчої або виконавчої влади. З Кабінетом Міністрів НБУ проводить взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку. Відповідно до Закону «Про Національний банк України» не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного банку чи Правління Національного банку інакше, як в межах, визначених цим Законом.

НБУ входить до кола осіб (народні депутати, Президент України, Кабінет Міністрів України), які наділені правом законодавчої ініціативи. Це надає йому права вносити до Верховної Ради України законопроекти або пропозиції щодо зміни чинного законодавства, а також самостійно приймати рішення в межах грошово-кредитної політики.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72