Щодо принципу постійності, то одним з його проявів є закріплений законом обов'язок банків подавати НБУ фінансову і статистичну звітність щодо роботи банку, його операцій, ліквідності, платоспроможності, прибутковості, а також інформацію афілійованих осіб банку з метою оцінки фінансового стану банку (ст. 69).

Зазначені принципи плановості та постійності (як і вищезгаданий принцип системності) є взаємопов'язаними і випливають із самої суті фінансової діяльності держави, яка, в свою чергу, передбачає, що мобілізація, розподіл і використання централізованих та децентралізованих фондів коштів здійснюється на підставі фінансових планів, що розробляються у відповідності з державними та місцевими планами і програмами, а також планами підприємств, організацій та установ. Слід відзначити, що планування фінансів жодним чином не суперечить принципам ринкової економіки, а навпаки, виступає як важливий елемент регулювання економічного та соціального розвитку та управління фінансами, хоча і має свої особливості. Цю особливість фінансового планування в ринкових умовах неодноразово підкреслювали вчені. Див., наприклад: [195] Финансовое право /Под ред. Проф. Химичевой Н.И. - С. 52; [124] Мандрица В.М., Рукавишникова И.В., Дружинин Д.Н. Финансовое право /Под ред. проф. В.М. Мандрицы. - Ростов н/д: Феникс, 1999. - С. 28. Чинне законодавство (зокрема, ст. 55 Закону „Про Національний банк України”) чітко визначає об'єкт банківського нагляду - НБУ здійснює постійний нагляд за дотриманням банками банківського законодавства, нормативних актів Національного банку і економічних нормативів. При цьому, як свідчить міжнародний досвід, контролюватися повинні такі етапи діяльності банків:

- отримання дозволу на діяльність в якості банку, яке в багатьох випадках повинно поновлюватися при будь-якій зміні капіталу; - його спеціалізована банківська діяльність; - створення агентств, філій, інших відокремлених підрозділів; - набуття долей участі в капіталі інших компаній та вступ нових акціонерів з метою участі в капіталі самого банку;- злиття та придбання часток участі.

Більшість країн дбайливо контролює створення або зміну профілю діяльності кредитних установ. Як зазначають фахівці, практично завжди при здійсненні контролю застосовуються одні й ті ж критерії: 1) юридична форма установи, як правило, комерційна компанія; 2) мінімальний розмір капіталу (на практиці, в більшості країн влади залишають за собою певний оціночний допуск, який дає можливість вимагати наявності капіталу з розміром вище мінімального, якщо вони вважають це за потрібне); 3) обсяг коштів та якість персоналу; 4) програма діяльності; 5) економічні потреби та добрий стан фінансового ринку. [265] Матук Ж. Финансовые системы Франции и других стран. - С. 287 - 288.

Банківський нагляд в широкому розумінні включає в себе власне нагляд за банками, що називається дистанційним або документарним, та інспектування (інспекційні перевірки на місцях). Дистанційний контроль включає в себе перевірку звітності, яку надають банки. Він дозволяє передбачати проблеми, які можуть впливати на платоспроможність і ліквідність банків і призвести до їх банкрутства. Інспекційні перевірки на місцях дають можливість перевірити ступінь достовірності інформації, яку передають банки наглядовим органом та сформувати максимально точну уяву про фінансовий стан банку, якість його менеджменту.

До системи наглядово-контрольної діяльності входить декілька основних напрямків, зокрема: державний нагляд, що здійснюється НБУ; внутрішній банківській контроль (внутрішній аудит), що проводиться відповідною службою банківської установи; зовнішній аудит - проводиться незалежними недержавними аудиторськими компаніями. Фактично при такому підході втілюються основні 4 підходи до проведення банківського нагляду, зокрема: 1) надання інформації; 2) саморегулювання шляхом: внутрішнього аудиту та контролю, зовнішніх аудиторів; 3) перевірка центральним банком; 4) схема гарантування депозитів (визначає гарантування депозитів).

Щодо останнього положення, то багато країн використовує програми страхування або захисту депозитів як частини своєї регулятивної діяльності. При цьому участь в зазначених програмах часто є обов'язковою. Головною метою страхування депозитів є попередження масового вилучення вкладів із банківських установ, а внаслідок цього - і стабілізація всієї банківської системи. При певних обставинах страхування депозитів може стати каталізатором поліпшення системи розумного регулювання, посилення ефективності банківського нагляду та вдосконалення механізму реструктуризації банків. В той же час фахівці відмічають, що страхування депозитів страждає від проблеми морального ризику, який може зачепити власників банку, вкладників, а також супервізорів. Зокрема, в країнах із неадекватним та неефективним контролем страхування депозитів може створити хибне почуття безпеки та призвести до непродуманого й неприйнятного ризику. [273] ПолицаттоВинсенто. Разумное регулирование и банковский надзор. - С.21.

Більшість існуючих варіантів страхування депозитів засновані на принципах EX-ANTE та „pay as you do” (до краху). Однак деякі схеми, зокрема англійська „Life boat”, яка використовувалася в середині 70-х та під час вторинної кризи банківської системи, ефективно оцінювала великі клірінгові банки де факто. [285] Шенг Э. Банковский надзор: принципы и практика. - С. 13. Таким чином, прийняття програм страхування депозитів повинно бути оцінено виходячи з конкретної ситуації, беручи до уваги адміністративні можливості різних країн, структуру банківської системи, різноманіття вкладників тощо.

Як уже зазначалося, в Україні використовується комбінована модель організації банківського регулювання і нагляду, яка передбачає використання як документарного (легалістичного) підходу, побудованого на аналізі звітності комерційних банків, так й інспектування банківських установ на місцях шляхом проведення перевірок органами банківського нагляду. Цей метод відомий також як формалізований підхід до організації банківського регулювання і нагляду. Поряд з ними широко практикується неформальний підхід до здійснення банківського регулювання і нагляду, який базується на проведенні консультацій, переговорів, попередженнях. [218] Влада. Банки. Бізнес: Політекономія взаємодії і розвитку. - С. 64.

Фінансовий, в тому числі і банківський контроль, проводиться із застосуванням різноманітних методів, під якими розуміють прийоми або способи, засоби його здійснення. У банківській справі існують різні наукові підходи до визначення видів контролю, здійснюваного центральним банком. Зокрема, Тагірбеков К.Р., розглядаючи базові засади здійснення банківського нагляду, визначає такі його види:

1. вступний контроль - право і механізм встановлювати правила та обмеження, а також контролювати у відповідності з ними вступ нового банку або кредитної установи на ринок (підготовчі етапи формування, отримання ним ліцензій та реєстрації, стартовий етап роботи, а також розвиток філіальної мережі, освоєння операцій, нових галузей, території функціонування);

2. оздоровче регулювання - право і механізм аналізу та діагностики стану банків та кредитних установ, право вимагати та контролювати проведення необхідних поновлювальних заходів, право нав'язувати ці заходи, відслідковувати та оцінювати їх з точки зору приведення, з мінімальними витратами, діяльності підконтрольних структур до рамок нормативних умов та обмежень;

3. примусові заходи - право і механізм виявлення та оцінки проблемного стану банків та кредитних установ, право застосовувати достатньо жорсткі та адекватні ситуаціям заходи як одиночні, так і комплексні або послідовні, в залежності від їх дійовості або від реакції на них піднаглядових структур. Можуть тягнути за собою різку зміну політики банку;

4. ліквідаційний контроль - право і механізм ідентифікації і фіксації кризового стану банків та кредитних установ, коли їх діяльність не лише створює загрозу, але й приносить пряму відчутну шкоду їх клієнтам, банківській і кредитній системам, а внаслідок цього - і стану економіки країни, її стабільності. - [144] Основы банковской деятельности (Банковское дело) /Под ред. К.Р. Тагирбекова. - С. 515-517.

Застосування конкретного методу залежить від ряду факторів: від правового положення та особливостей форм діяльності органів, що здійснюють контроль; від об'єкта та мети контролю; підстав виникнення контрольних правовідносин тощо.

Стратегічну політику служби банківського нагляду визначають її контрольно-наглядові функції, які концентруються за такими формами:

- вступний контроль - здійснюється з метою чіткого і повного визначення вимог для отримання ліцензії на проведення банківських операцій. Він здійснюється на стадії державної реєстрації банків та їх філій і дає змогу ще до вирішення питання щодо відкриття банку впевнитися в його майбутній надійності. Основною метою вступного контролю є допущення на фінансово-кредитний ринок країни лише таких банків, умови діяльності яких відповідають встановленим НБУ обов`язковим вимогам і не створюють загрози інтересам їх клієнтів. Відповідно до теорії банківської справи, викладеної Ж. Матуком, на етапі вступного контролю можуть контролюватися такі дії банківської установи, як: отримання дозволу на діяльність в якості банку, яке в багатьох випадках повинно поновлюватися при будь-якій зміні капіталу; створення агентств; набуття часток участі в капіталі інших компаній та вступ нових акціонерів з метою участі в капіталі даної установи; злиття та придбання часток участі. [265] Матук Ж. Финансовые системы Франции и других стран. - С. 287. Відповідно до Закону України „Про банки і банківську діяльність” вимоги вступного контролю передбачають подачу НБУ для державної реєстрації відповідних установчих документів, що відповідають чинному законодавству України. Зазначені вимоги стосуються обсягу капіталу; джерел внесків до статутних фондів банків; фінансового стану засновників банків; кваліфікації, професійної придатності та ділової репутації керівників банку; бізнес-плану, що визначає основні види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки.

Основними вимогами для отримання банківської ліцензії є: 1) наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу у розмірі, що встановлюється законодавством; 2) належна забезпеченість банку банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, приміщенням; 3) рівень професійної придатності керівників банку тощо;

- попередній контроль - здійснюється з метою дотримання вимог розумного (з оптимальним ризиком) ведення справ, заборони або обмежень окремих видів діяльності, відрахувань від резервів страхування активних операцій банків, які гарантують безпеку і стабільність банку та захист інтересів його клієнтів. Він базується на перевірці та аналізі звітності, що надається комерційними банками до НБУ (документальна ревізія). Проведення документальної ревізії дає можливість спостерігати за динамікою економічних нормативів для визначення реальних можливостей та перспектив розвитку кожного конкретного банку, а також ймовірності й причин виникнення можливих негативних явищ в його наступній діяльності. Контроль включає також: заборону або обмеження банківської діяльності; встановлення обмежень щодо відрахувань при формуванні резервних фондів страхування активних операцій і контроль за їх виконанням; запровадження штрафних санкцій адміністративного і фінансового характеру;

- поточний контроль -- здійснюється шляхом інспектування, проведення комплексних і тематичних перевірок поточної діяльності банків і їх установ (ревізії на місцях), а також розробки і вживання заходів з їх організаційного закріплення. При інспектуванні перевіряються такі аспекти: законність здійснюваних операцій; стан бухгалтерського обліку; діяльність служби внутрішнього банківського аудиту; достовірність звітів; відповідність законодавству локальних актів банківської установи тощо. Поточний контроль передбачає визначення методів і форм перевірки банків, розробку заходів їх організаційного зміцнення і фінансового оздоровлення та їх застосування.

Основними вимогами поточного контролю є: а) проведення комплексних і тематичних перевірок банків; б) надання керівництву банків рекомендацій щодо поліпшення діяльності за результатами інспектування; в) застосування санкцій до банків, які порушили законодавчо-нормативні акти, що регулюють банківську діяльність; г) прийняття рішень за підсумками інспектування.

Національний банк України здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності.

В свою чергу, за напрямками здійснення диференціація банківського нагляду здійснюється наступним чином:

Загальний нагляд розповсюджується на стабільно працюючі банки, які фінансово стійкі, дотримуються економічних нормативів, норм чинного законодавства і вказівок НБУ, мають добру ділову репутацію. Його здійснюють регіональні управління НБУ. Загальний нагляд заключається в контролі за дотриманням економічних нормативів і перевірці інших звітів, що надаються банкам. Інформація щодо виявлених порушень направляється Правлінню НБУ для вжиття відповідних заходів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72