Іншим актуальним питанням залишається визначення вимог до кандидатів у присяжні, зазначені статтями 66 і 69 Закону України «Про судоустрій України». Так, за професійною ознакою не можуть бути присяжними депутати усіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси. Враховуючи світовий досвід, доцільно, на нашу думку, розширити цей перелік і встановити заборону до участі у якості присяжних взагалі всіх дипломованих юристів, а також священнослужителів, керівників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, лікарів, військовослужбовців (крім військових судів). Варто також застосувати віковий ценз не тільки щодо мінімально допустимого віку кандидата (30 років), а й максимального, встановивши його за аналогією з віком звільнення судді з посади у 65 років.

Заслуговує уваги національний досвід формування суду присяжних. Так, наприклад, згідно ст. 84 «Учреждения судебных установлений» 1864 року, заборонялось включати до загальних списків присяжних засідателів: членів судових місць, дільничних мирових суддів, обер-секретарів і секретарів судових місць, судових приставів, нотаріусів, осіб прокурорського нагляду при судових місцях, віце-губернаторів, чиновників, які займають посади скарбників та чиновників поліції. Варто відзначити, що питання підбору і діяльності корпусу присяжних набагато краще продумані в законодавчих актах судової реформи 1864 року, ніж у сучасному законодавстві України. В Австрії відповідно до закону про реєстр присяжних і шеффенів 1946 року виключаються із списків члени уряду, адвокати, священнослужителі, а також можуть вивільнятися особи старші 60 років, лікарі, аптекарі, дантисти, жінки з малолітніми дітьми і ті, хто працює за трудовими угодами п’ять днів на тиждень.

Отже, правила добору громадян для участі в суді як присяжних, потребують суттєвого допрацювання з метою виключення осіб, які не здатні виконувати цей почесний обов’язок громадянина, а також тих осіб, об’єктивність яких заздалегідь здатна викликати сумніви. Правильний підбір присяжних має забезпечити формування «суду народної справедливості», як суду «рівних над рівними».

Право особи на суд присяжних має своє безпосереднє закріплення на конституційному рівні у багатьох країнах, зокрема, в Конституції США. Згідно шостої поправки 1791 року у всіх випадках карного переслідування, звинувачений має право на скорий і прилюдний суд безсторонніх присяжних того штату й округу, де скоєно злочин, причому цей округ повинен бути заздалегідь визначений законом. Враховуючи важливість зазначених положень для реалізації прав і свобод громадянина, вважаємо доцільним закріпити право особи на суд присяжних і в Конституції України.

Позитивним кроком у запропонованому проекті КПК є скасування інституту повернення справи прокурору або на додаткове розслідування, який за своєю суттю знаходиться у протиріччі як з демократичними засадами правосуддя, так і з самою ідеєю суду присяжних. Вважаємо, що діюча в Україні практика повернення справ на додаткове розслідування має негативний вплив на якість проведення розслідування злочинів та розгляду кримінальних справ в суді, оскільки виступає в якості страхового варіанту для погано проведеної слідчої роботи. Відміна цього інституту буде мати перш за все позитивний дисциплінуючий вплив на представників міліції та прокуратури, а також позбавить суд «чорних виходів».

Проектом КПК передбачається надзвичайне обмежене застосування суду присяжних в Україні. Пропонується застосувати лише одну ознаку визначення підсудності – міру максимального покарання. Згідно ч.3 ст.403 проекту КПК, правосуддя судом присяжних здійснюється у кримінальних провадженнях щодо злочинів, за які передбачене довічне позбавлення волі. На нашу думку, коло підсудних суду присяжних справ слід розширити і включити до нього справи про особливо тяжкі злочини, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років (ч. 5 ст. 12 КК України). Ці злочини не становлять великої кількості і їх розгляд судом присяжних за клопотанням обвинуваченого не обтяжить суди. Таке рішення дозволить забезпечити демократичність правосуддя, доступність суду присяжних для більшого кола осіб та надасть їм додаткові гарантії правосуддя.

Спірним питанням є запропонований в ч. 2 ст. 403 проекту КПК України склад суду присяжних: один головуючий професійний суддя і колегія із семи присяжних. Відмітимо, що світовій законодавчий практиці відома різна кількість присяжних в складі колегії: 6, 12, 15, 23. На нашу думку, з метою підвищення об’єктивності і ефективності суду присяжних, слід зупинитись на розширеному складі журі, яке складається з 12 присяжних. Ця модель вже була випробувана на землях України після судової реформи 1864 року і довела свою життєздатність. Саме до неї повернулось і законодавство сучасної Росії (ст. 30 КПК РФ). Християнська ментальність, яка є панівною на теренах України, саме з кількістю обраних з дванадцяти доброчесних осіб та одним посвяченим у знання, підсвідомо пов’язує основну ознаку правосуддя – справедливість.

Заслуговує уваги вирішення в проекті КПК питання відбору присяжних (ст. 411). В основу цієї процедури покладено жеребкування, а не послідовний відвід присяжних представниками обвинувачення і захисту, проте залишивши за ними досить широке право відводу. Питання мотивів відводу залишено відкритим [83].

Статтею 412 Проекту передбачена можливість розпуску колегії присяжних, яка направлена на формування найбільш об’єктивного складу суду. Так, кожен з учасників судового розгляду має право на приведення присяжних до присяги, зробивши мотивовану заяву про те, що внаслідок особливостей кримінального провадження чи інших причин, склад колегії присяжних у цілому може виявитися нездатним ухвалити об’єктивний вердикт. Після вислуховування думок сторін з приводу зробленої заяви, головуючий своєю ухвалою, яка постановляється в нарадчій кімнаті, відхиляє або задовольняє її, розпускає колегію присяжних та здійснює повторний відбір присяжних. Проте, Проект не регламентує ситуації, за якої зазначені причини будуть виявлені в процесі розгляду кримінальної справи.

Проект КПК України передбачає класичну для суду присяжних процедуру судового розгляду справи (ст. 415). Зокрема, судовий розгляд у суді присяжних здійснюється згідно із загальними правилами судового розгляду, передбаченими Кодексом, з урахуванням особливостей такого судочинства. Питання про допустимість відомостей і виключення відомостей, отриманих незаконним шляхом, з переліку доказів, які підлягають дослідженню, вирішуються головуючим на підставі клопотань сторін чи з власної ініціативи за умови, що присутні у залі судового засідання присяжні не чують сторін і головуючого. Якщо дослідження вже відбулося, головуючий зобов’язаний повідомити присяжним, що вони не можуть брати їх до уваги. У разі визнання судом допустимості відомостей частково або для певної мети, головуючий зобов’язаний забезпечити дослідження лише допустимої частини відомостей і дати присяжним настанови щодо того, на доведення якої обставини вони можуть брати певний доказ до уваги. Відомості, які визнані, або можуть бути визнані головуючим недопустимими, не можуть розкриватися присяжним з допомогою висновку експерта. Зазначені положення не суперечать загальновизнаним у світовій практиці нормам, що визначають порядок розгляду справ судом присяжних.

Неоднозначним є вирішення важливої проблеми змісту опитувального листа. Згідно ч. 3 ст. 416 проекту КПК щодо кожного кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, в опитувальному листі ставляться питання:

1) чи доведено, що подія сталася;

2) чи доведено, що подія сталася внаслідок діяння обвинувачуваного;

3) чи винуватий обвинувачуваний у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Наведені питання є стандартними і практикуються в судочинстві багатьох країн у незначних варіаціях. Так, наприклад, стаття 339 КПК Російської Федерації передбачає аналогічні три питання присяжним засідателям.

В цьому контексті потребує додаткового опрацювання запропоновані в частині 4 зазначеної статті Проекту допоміжні запитання:

1) чи доведені обставини, які свідчать про ступінь тяжкості кримінального правопорушення;

2) чи доведено, що відсутні обставини, які виключають відповідальність за кримінальне правопорушення, вчинене обвинувачуваним, або обвинувачуваний заслуговує на пом’якшення покарання.

Складний змістовний характер цих запитань, як і завищена загальна їх кількість, значно ускладнюють винесення вердикту присяжними. Вердикт має бути максимально простим, зрозумілим і не мати підстав для вільного трактування. В цьому контексті доречною є вимога, закріплена в ч. 6 ст. 416 проекту КПК України, згідно якої питання викладаються у зрозумілих для присяжних формулюваннях. Не можуть ставитися питання, що вимагають від присяжних правової кваліфікації кримінального правопорушення, статусу обвинувачуваного, а також інші питання, вирішення яких вимагає юридичної оцінки [83].

Рівень професійності судді яскраво проявляється у проголошенні головуючим напутнього слова, яке має суттєвий вплив на формування поглядів присяжних та зміст вердикту. Згідно статті 417 проекту КПК України, перед виходом колегії присяжних до нарадчої кімнати для ухвалення вердикту, головуючий звертається до присяжних з напутнім словом, у якому нагадує суть обвинувачення, повідомляє зміст закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа, роз’яснює основні правила оцінювання доказів, зміст презумпції невинуватості, положення про тлумачення сумнівів на користь обвинувачуваного, роз’яснює зміст стандарту переконання «поза розумним сумнівом». Головуючий звертає увагу колегії присяжних на те, що відмова обвинувачуваного давати показання або його мовчання не може тлумачитися проти нього. Присяжним пояснюється, що їх висновки повинні ґрунтуватися лише на тих доказах, які були безпосередньо досліджені під час судового розгляду, а також нагадує свої настанови щодо недопустимості використання певних відомостей. Головуючий також роз’яснює присяжним порядок проведення їх наради, підготовки відповідей на поставлені питання, голосування та ухвалення вердикту. Головуючий завершує своє напутнє слово нагадуванням присяжним змісту даної ними присяги. При проголошенні напутнього слова, головуючому забороняється в будь-якій формі висловлювати свої думки з питань, поставлених перед колегією присяжних. Присяжні, вислухавши головуючого та ознайомившись з поставленими перед колегією присяжних запитаннями, мають право просити головуючого дати додаткові роз’яснення.

Отже, в цьому контексті ще раз постає актуальне для України питання відбору кандидатів у судді та їх фахової компетентності. Судді, які здійснюють правосуддя разом з колегією присяжних, мають додатково проходити підготовку з питань особливостей судочинства у такому складі. Необхідно розробити методичні посібники, які б узагальнили міжнародну судову практику розгляду справ судом присяжних, що дозволило б на першому етапі реформи розтлумачити суддям основні доктринальні засади нового інституту та надати рекомендації щодо взаємодії з колегією присяжних, в тому числі психологічного характеру. Перші кроки впровадження суду присяжних не повинні супроводжуватись процесуальними помилками, які б дискредитували інститут суду присяжних в Україні. Суддя має усвідомлювати свою роль і відповідальність в процесі історичних змін судочинства.

Проект КПК (ст. 423) передбачає винесення двох вердиктів, якщо присяжні визнали обвинувачуваного винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, за який передбачене довічне позбавлення волі. У такому випадку головуючий виносить на судовий розгляд питання щодо попередніх судимостей обвинувачуваного, стану його здоров’я, сімейного та матеріального становища, способу життя та інших обставин, що його характеризують, а також інші питання, відповіді на які можуть вплинути на призначення покарання. Після завершення судового розгляду з цих питань, головуючий дає старшині присяжних додатковий опитувальний лист з питанням про те, чи заслуговує обвинувачуваний покарання у виді довічного позбавлення волі, і виголошує напутнє слово.

Аналогічна практика існує в законодавстві деяких штатів США, де присяжні у своєму вердикті вирішують питання про допустимість винесення смертного вироку. На нашу думку, колегія присяжних має проголошувати лише один вердикт, а питання кваліфікації злочинного діяння та розміру покарання є виключною прерогативою професійних суддів. Кожна з двох складових частин суду присяжних має виконувати тільки свої, властиві тільки їй функції, що і дозволяє реалізувати потенціал, закладений в особливості процесуальної форми суду за участю присяжних.

Вирок суду присяжних, згідно ст. 428 проекту КПК, набирає законної сили з моменту проголошення. Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку. У разі скасування вироку, суд касаційної інстанції призначає новий судовий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суду. Такий підхід в повній мірі відповідає ідеї суду присяжних. Нагадаємо, що у відповідності до світової судової практики вирок суду присяжних у касаційній інстанції може бути скасований лише у випадку порушень процесуального законодавства. Жодні сумніви у правильності і обґрунтованості вердикту не можуть слугувати підставою для перегляду кримінальної справи.

Таким чином, архітектоніка національної моделі суду присяжних має увібрати в себе найкращі зразки цього суду з різних країн, які вже мають багатовіковий досвід його діяльності. Потребує додаткового аналізу досвід діяльності суду присяжних на теренах України після реформи 1864 року з позицій сучасної юридичної науки, враховуючи національну ментальність. Проектом КПК запропонована англо-саксонська модель суду присяжних, на якій варто зупинитись й іншим суб’єктам законодавчої ініціативи. Параграф 4 глави 27 проекту КПК України «Кримінальне провадження у суді присяжних» не має доктринальних суперечностей у реалізації інституту суду присяжних, проте потребує доопрацювання. Більш суттєвою є проблема фундаментальних помилок закладених в самому проекті КПК, що не дозволять реалізувати основоположні принципи демократичного правосуддя і зводять нанівець позитивні напрацювання щодо суду присяжних.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19