|
Терміни
англосаксонська і давньоанглійська мова часто ототожнюють, проте між ними є
суттєва різниця. Давньоанглійський лексичний склад розгалужувався у трьох
діалектах: північному, середньоострівному та південному. З північного діалекта
нам майже нічого не відомо, крім Нортумбрійського Євангелія. З середньоострівного
маємо Рашуортський список Євангелія від Матвія, рукопис Corpus Glossary та список
Веспасінського Псалтиря. З південного діалекта, тобто стародавньої мови
Уессекса, нам відомо досить багато слів, які і називаються англосаксонською
мовою.
Основна
частина англосаксонських слів збереглася, хоча багато їх і вийшло з вжитку.
Незважаючи на складні історичні умови розвитку та велику кількість запозичень,
які витісняли власне англійські слова, в основі мови лежить лексика
давньоанглійського періоду.
За
семантичними характеристиками власномовні слова складають важливу групу, що
відбиває життєво-необхідні поняття нації. Серед давньоанглійської лексики
зустрічаються варіанти сучасних слів abide, believe, dream, keep.
Власномовними
вважаються модальні і допоміжні дієслова - may, can, ought, shall, will і їх
похідні.
Подібним
чином відбиваються повсякденні поняття і предмети іменниками, до яких
відносяться:
1. терміни спорідненості (kinship terms): boy, lord, widow та інші;
2. речі побуту, посуд, інструмент, тканини, наприклад:
anvil, axe, bench, nail, rail;
3. назви частин і органів людського
організму, наприклад: ankle, back, bladder, flesh, shoulder та інші;
4. назви птахів, риб, комах, тварин (домашніх,
зокрема), наприклад: аре, ram, swine;
5. назви рослин, плодів, збіжжя, наприклад: acorn, barley, berry, birch, daisy, garlic, walnut;
6. назви господарських приміщень, будівель, наприклад:
dam, barn, gate, homestead, roof;
7. топонімічні назви, наприклад: acre, cliff, land, hill, meadow, marsh.
До власномовної
лексики належить і значна кількість прикметників, що відбивають ознаки,
головним чином, реальних речей, наприклад: black, broad, cool, deep, even, new, yellow.
Особливу
групу утворюють слова категорії стану, що існують і нині, наприклад: aback, added, ablaze, aboard, afoot, afresh, anew, aside, awake. Усього
слів цієї категорії існувало близько п’ятдесяти.
До
власного лексичного складу належать числівники, займенники (не всі),
прийменники, сполучники, вигуки. Це переважно односкладові слова, як і більшість
самостійних частин мови давньоанглійського періоду.
Самостійні
частини мови, особливо іменники і дієслова, були багатозначними. Такі дієслова,
як get, do, make, нараховують по кілька десятків
значень. Незважаючи на такий лексико-семантичний обсяг значення, ці слова
були стилістично нейтральними, тобто, не мали поширених емоційно-експресивних
характеристик.
Власномовний
лексичний склад переважав французькі запозичення, що з'явилися після приходу
норманів у 1066 році. До цього спонукав ряд позамовних причин, основна з яких
та, що носієм англосаксонської мови протягом попередніх чотирьох століть був
простий люд країни.
Дійовими
протягом відомого нам часу розвитку мови залишилися і словотворчі афікси,
зокрема суфікси -ed, -er, -ish, -ness. Суфікс -еr, наприклад,
який у давньоанглійській мові додавався до іменних основ, тепер додається до
дієслівних, утворюючи іменники, що вказують на інструмент чи агента дії.
Власномовні слова dom та hood набули
стану дериваційних суфіксів.
Нині добре
відомо, що майже за тисячу років до появи германських племен на острів прийшли
кельтські племена - бритти і галли, які змішалися з корінним населенням острова
- іберійцями, неіндоєвропейським племенем часів неоліту. Ні кельти, ні іберійці
писемності не мали, а тому немає і етимологічних даних означених мов.
2.2 Залишки
кельтських мов в англійській мові
У середині
І тисячоліття до н.е. центральна Європа від Британських островів до території
сучасної України була населена кельтами, які утворили матеріальну культуру,
дотепер мало вивчену у зв'язку з відсутністю писемності. Розкопки, проведені
останнім часом археологами, свідчать про те, що кельти використовували більше
ніж 70 видів знарядь, головним чином залізних, для ремісничих,
сільськогосподарських і побутових потреб. Кельти дали нам дверні залізні замки
і ключі, ножиці і пилку (у тому числі хірургічну), серп і косу; вони винайшли
цвях і скрепу. У своїх кузнях кельти кували наконечники
списів, щити, шоломи, остроги. За даними металографічних досліджень кельтські
ковалі володіли цілим рядом складних засобів обробки заліза. Високого рівня
досягла у кельтів також гончарна справа.
Кельти
часто працювали за межами поселень, а тому частина кельтських назв збереглася в
інших мовах. Довгий час панувала думка про те, що всі ті назви, які існують у
латинській мові, походять зі стародавнього Риму. Спостереження над лексичними
паралелями у латинській, англійській і залишках бретонської мови, а також
назвами повсякденного побуту у валлійській, ірландській і слов'янських мовах
вказують на те, що з кельтських мов було запозичено значно більше слів, ніж
дотепер вважалось.
Серед слів
активного вокабуляру сучасної англійської мови знаходимо такі запозичення з
кельтської мови, як bald „лисий”, bard „співець”,
bin „ящик”, bog „болото”, doe „самка
оленя”, gull „чайка”, loop „петля”,
тощо.
З інших
кельтських за походженням мов запозичені такі слова, як crowd „натовп”, flannel „фланель,
різновид тканини” - із уельської (валлійської) мови; clan „клан”, loch „затока”, slogan „гасло”, whiskey „віскі” -
із гельської мови; shanty „хижа, хатина”, Тоrу
„консерватор” – із ірландської.
Певна
кількість кельтських слів надійшла до англійської мови через інші європейські
мови. Так, через французьку мову потрапили запозичення beak „дзьоб”, budget „бюджет”, bulge „виступ”, cloak „плащ,
сіряк”, clock „годинник”. Ці запозичення
допомагають встановити окремі лексичні залежності в межах історичної
лексикології, зокрема між лексичними дублетами sheep - mutton. Виникнення
останнього дублета відносили до часів норманського завоювання 1066 p.; насправді
він міг потрапити до складу англійської лексики раніше.
Кельтські
слова прослідковують через ряд мов з подвійним запозиченням. Так, вважається,
що через французьку мову з іспанської в англійську запозичене слово bracket „бантина,
перекладина”, хоча ця будівельна деталь - спадщина кельтів (як і гостроверхий
дах). З французької через датську мову надійшло слово dune „дюна”,
через латинську – artesian „артезіанський колодязь”, carpenter „тесля”, charge „порція
глини та вугілля при випалюванні”, chariot „колісниця”,
druid „священик у стародавніх бретонців”, embassy „чужоземне
представництво”.
Цікавим
для нас було дослідження, яке стосувалось походження кельтського слова carucate, що
означало міру землі, яка була різною в залежності від характеру ґрунту (цю
ділянку землі можна було обробити за рік одним плугом і 8 волами). Пізніше так
називали чотириколісного воза. З кельтських джерел пішли такі слова, як car, caricature (від
початкового значення „перевантажений, переобтяжений, перебільшений") carry, career; через
пізню латинь і іспанську мову надійшло слово cargo (довго
вважалось іспанським запозиченням), а через італійську і пізню латинську - ambassador, що
початково означало „слуга, посланець”.
Кельтська
мова бриттів, підкорених римлянами, залишила значну кількість власних імен -
жіночих - Aillen, Cathleen, Collen, Doreen, Eileen, Mona, Muriel, Sheila і
чоловічих - Alan (Allen), Angus, Brian, Donald, Duncan, Ian, Malcolm, Neil, Roy. Ці імена
наводять англійські словники і довідники, проте кельтських (бриттських) імен
значно більше; лише у книзі Гальфрида Монмутського їх нараховується біля
тисячі. За легендою у короля Гунтлака були діти:
а) сини - Britt, Humber, Madden, Malin,
Merwid, Bodloan, Kinker, Spaden,Gaul, Dardan, Eldad, Eleden,
Ivor, Cangy, Kerin, Rud, Buel, Henwin, Maglaun,
Margan, Dunwallon, Yago, Dugan, Kloten, Belin, Brennan, Eliduc, Owen;
б) дочки -
Estrilda, Gwendolen, Hubren, Gloigin, Ingogin, Oudas, Gwenlian, Median, Maylore,
Cumbreda, Ragan, Gail, Ekub, Nest, Hane, Gladys, Abrane.
Окремі з
цих імен дотепер вживаються в англійській мові як власні імена, а частина - як
прізвища. Нам тепер відомо, звідки взяли для своїх
творів імена Яго Вільям Шекспір, Елідук - Івлін Во, а Гвендолен - Оскар
Уайльд.
Поява
значної кількості робіт з питання спільних індоєвропейських коренів, різнобічні
пошуки у галузі кельтології, мовознавчі засоби лінгвістичної реконструкції
безсумнівно з часом проллють світло на багато явищ і предметів, що по праву
належить кельтам.
2.3
Латинські запозичення. Елементи грецької мови
На
Британські острови постійно приходили різні завойовники – тут були кельти,
давньоримські легіони, германські племена, скандинавські вікінги, нормани,
французи.
Писемні
свідчення про військові походи римських військ на Британські острови під
проводом Юлія Цезаря і Авла Британіка стосуються І ст. до н.е. З цією епохою
пов'язані слова першого або раннього прошарку запозичень, що відбивають
поняття, пов'язані з римською колонізацією. Запозичення цього часу стосуються
військового і торговельного проникнення на острови і колоніального урядування
на залежній території під так званим „Римським миром” (Pax Romana). Запозичень
небагато, оскільки вони носили усний характер: aborigine, arena, arc, belt, castle, cell, cereal, kitchen, street, villa, wine.
Залишки
латинського castrum „укріплений табір” спостерігаються
в географічних назвах Chester, Gloucester, Lancaster тощо.
Другий
прошарок латинських запозичень пов'язаний з введенням на островах християнства
у VII ст. і поширенням латинської граматики. Ці слова важко відрізнити від
подальших латинських запозичень через французьку мову після норманського
завоювання в XI ст., проте уже у британсько-латинському
словнику 925 p. знаходимо такі слова, як advent, aggregate, altar, candle, pastor, scribe. Поряд з
культовими запозиченнями до англосаксонської мови надійшли такі рослинні назви,
як laurel, lily, palm, pine.
До другого
періоду відносять назви будівельних матеріалів - marble, mica, tile, bitumen, chalk, basalt; тканин - linen; одягу - mantle.
Частина
латинських запозичень другого прошарку не цілком з'ясована. Окремі з наведених
слів християнського культу вживаються в одному із найстаріших словників -
Ерфуртському глосарії (Elfurt Glossary), датованому
700р. Так, слово candle означало одну з культових речей, обов'язкових
для виконання церковної літургії. Щодо слова cross, яке більшість
підручників відносить до цього періоду, слід сказати, що в англосаксонській
лексиці воно не зустрічається, і лише наприкінці X ст. слово згадується у
„Записах подарунків єпископа Ательвальда” як Normannes cros. У
діалектах Нортумбрії і Шотландії воно зустрічається раніше і навіть входить до
складу топонімів, наприклад: Corserig, Corstorphine та ін.; форма
cors(e) застосовувалась,
занесена вікінгами і у англосаксонській мові до норманського завоювання 1066 р.
вживалася лише діалектно.
З XI ст.
почалося тривале і постійне запозичення лексики через французьку мову.
В XV - XVI
ст. продовжувався „третій період” латинських запозичень, що почався у мові XIV
- XV ст.
Латинські
слова, запозичені в цей час в англійську мову, відносяться до медицини, фізики,
механіки, біології, мистецтва, літератури, суду, законодавства, релігії тощо.
Значна
кількість латинських слів була запозичена без орфографічних змін: alibi, animal, errata, formula, folio, item, maximum, minimum, superior, та інші.
Численна
група слів, запозичених з латинської мови, характеризуються частковими змінами
в орфографії, які полягали в скороченні слова за рахунок:
а) відкидання
суфіксів;
б) відкидання
відмінкових закінчень (флексій).
Прикладами
таких слів можуть бути:
а) consult
(< лат. consult-āre),
expect (<лат. expect-
āre);
б) exclusion
(лат. exelusiōn-is (род.), -em (дав.)),
conjugation (лат. conjugation-is
(род.), -em (дав.)) та інші.
Деякі
латинські слова зазнали орфографічних змін, характер яких дає підстави вважати,
що ці слова були запозичені з латинської мови через французьку:
лат. conspicu-us > сonspicuous;
лат. extern-us > external;
лат. celeri-tas > celerity
тощо.
Слід
відзначити, що в усіх випадках, тобто незалежно від того, безпосередньо з
латинської мови чи через французьку було запозичене те чи інше слово в
англійську мову в XV - XVI ст., корінь (основа)
латинського слова залишається без змін:
лат. irrito,
irritāre - англ. irritate;
лат. separāre
- англ. separate;
а також collect,
correct, permit, produce та багато інших.
Ця
особливість має істотне значення для історії мови при вирішенні питання про час
та епоху, коли було запозичене те чи інше латинське слово.
В XV - XVI
ст., а також і пізніше, в XVI - XVII ст. деякі латинські слова
були запозичені в англійську мову вдруге, бо ці ж самі латинські слова вже
ввійшли до словникового складу англійської мови багато століть тому.
Так,
запозичене з латинської мови в давньоанглійську слово episcopus (VII ст.) перетворилося
в bishop, а повторне запозичення цього слова в XV ст. дало сучасне
слово episcopal.
Аналогічно
лат. discus дало сучасне слово dish (з давньоанглійської
disk) та disc.
Прикладів
таких етимологічних пар (дублетів) в англійській мові дуже багато:
sure - secure (з давньофр.
seure та лат. secūrus);
ray - radius (з давньофр.
rai та лат. radius);
vowel - vocal (з давньофр.
vouet та лат. vōcālis) і т.д.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14
|
