“Спроби поліпшити баланс шляхом ревальвації активів можуть створити

враження благополучної капітальної бази, однак можуть зашкодити фінансовому

стану банку в цілому”.

Для аналізу забезпеченості власними коштами комерційних банків України

візьмемо дані Асоціації українських банків, до якої входить близько 140

кредитно-фінансових установ країни. За станом на 01.12.1998 р. загальна

сума сплачених статутних фондів українських комерційних банків – членів АУБ

становила 2020516 тис. грн. Для порівняння зазначимо, що станом на

01.01.1998 р. загальна сума сплачених капіталів становила 954600 тис. грн.

На мою думку, такому зростанню статутних фондів сприяла стабілізація

національної грошової одиниці, бо саме за період значної інфляції припадає

найбільша втрата банківського капіталу.

Значно інтенсифікувала процес збільшення статутного капіталу і

постанова Верховної Ради України про збільшення комерційними банками

статутних фондів у розмірі еквівалентному не менш як 3 млн. ЕКЮ і

реєстрація їх у НБУ до 1 квітня 1999 року.

Як видно із вищенаведеного, спостерігається зростання власних коштів у

структурі пасивів банків. Комерційні банки прагнуть укластися в терміни,

встановлені НБУ, і нарощують свої статутні капітали швидше, ніж зростає

їхній сумарний капітал. А ті кредитні установи які не мають можливостей для

капіталізації свого прибутку і залучення зовнішніх джерел опиняються в

категорії проблемних банків.

Отже, зростання власних коштів комерційних банків у 1998 р. – це

поліпшення фінансової стійкості, але треба визнати, що головне завдання

полягає все-таки у подальшому нарощуванні банківського капіталу. Одже він

ще надто слабкий.

У чому ж причина такого становища, що банки залишилися з капіталами,

яких бракує для надійної роботи за умов реальних ризиків кредитування?

По-перше, коли Україниа здобула незалежність, усі фінансові ресурси

залишилися Москві і наша банківська система почала свою діяльність

практично з нуля.

По-друге, керівництво держави, уряд, ні здійснювали ніяких заходів,

щоб зміцнити власні банки. Крім того, важливими причинами низького рівня

банківських капіталів є:

- несприятливі умови формування української банківської системи, що

припадає на 1990-1991 рр.;

- падіння обсягів ВВП і гальмування економічних реформ;

- сильна інфляція у 1992-1993 рр. та у вересні 1998 р.;

- непомірне оподаткування банків;

- відсутність можливості оформити страхові фонди банків за рахунок прибутку

до оподаткування.

Причиною низького рівня банківських капіталів є і те, що України не має

нафтогазових та інших “сировинних доларів”, які дали б їй змогу досягти

швидкої концентрації капіталу. Ситуація ускладнюється ще тим, що значна

частина банків, які не виконують вимог про збільшення статутного фонду,

створена у вигляді закритих АТ для обслуговування окремих підприємств,

котрі є їхніми акціонерами. Ряд цих акціонерів намагалися перш за все

зібрати кошти інших підприємств і населення для розв’язання “своїх

проблем”.

Зауважимо, що не зважаючи на загальне зростання банківського капіталу,

жоден із банків, об’єднаних в асоціацію, сповна не відповідає міжнародним

стандартам і навряд чи може розраховувати на повне ставлення до себе на

світових ринках. На 01.01.1998 р. лише 6 українських банків – членів АУБ

мали зареєстрований статутний фонд у розмірі понад 10 млн. ЕКЮ, переважна ж

більшість наших кредитно-фінансових установ володіє капіталом від 1 до 3

млн ЕКЮ (таб. 3) Не краща ситуація склалася і в банківській системі

України в цілому.

Таблиця №3. Обсяги статутних фондів комерційних банків – членів Асоціації

українських банків за станом на 01.01.1998 р.

|Обсяг статутного фонду |Кількість банків |Питома вага, % |

|Менше 1 млн. ЕКЮ |15 |11.19 |

|Від 1 до 3 млн. ЕКЮ |81 |60.45 |

|Від 3 до 5 млн. ЕКЮ |16 |11.94 |

|Від 5 до 10 млн. ЕКЮ |16 |11.94 |

|Понад 10 млн. ЕКЮ |6 |4.48 |

Як бачимо, обсяг капіталізації у вітчизняній банківській системі не

відповідає економічним потребам суб’єктів господарювання: у країні з 50-

мільйонним населенням статутний капітал понад ста банків на досягає навіть

півмільярда доларів.

Тому одне з головних завдань полягає у подальшому нарощуванні

банківського капіталу, інакше темпи капіталізації банківської системи

України рано чи пізно вступлять у дисонанс із вимогами кредитного

забезпечення економіки.

Якщо національна банківська система виявляється неспроможною

“наростити м’язи” , банківським простором країни крок за кроком опонують

системи, які ці м’язи мають. А національний виробник не уточнюватиме, чий

саме ресурс кредиту він використовує , натомість завдячуватиме кредитній

системі, яка його дає.

Одже, підбиваючи підсумок, ще раз зауважимо: капітал банку – головний

показник його здатності до подальшого розвитку. Зміцнення ресурсної бази

українських кредитно-фінансових установ, інтеграція банківської системи

країни у світове співтовариство значною мірою залежатимуть від зростання

власних капіталів банків.

3. Формування залучених коштів комерційного банку.

1. Більша частина ресурсів КБ формується на рахунок залучених та

запозичених коштів, а не власних. Залучені кошти банку – кошти, які банк

залучає на вклади і депозити. Запозичені кошти - це кошти, які банк

залучає шляхом випуску облігацій або одержанням міжбанківського кредиту.

Можливості комерційного банку у залученні коштів регулюються НБУ. Так

згідно з показником платоспроможності банку, нормативне значення якого

встановлено НБУ, залучені та запозичені кошти не повинні перевищувати

розмір власного капіталу більше ніж у 8 разів.

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб

шляхом виконання депозитних операцій у процесі яких використовують різні

види банківських рахунків. Депозитні операції – це операції, що проводить

банк, коли залучає кошти клієнтів. Суб’єктами депозитних операцій є

комерційні банки, які виступають як позичальники, так і кредитори –

власники коштів. Об’єктами депозитних операцій є кошти, що передані банку

на умовах, визначених двосторонньою угодою.

Депозити поділяються на:

- до запитання;

- строкові депозити;

- іменні депозити;

- депозити на пред’явника.

Депозит – це грошові кошти в національній та іноземній валюті що

передані їх власникам або іншою особою за його дорученням в готовій або

безготівковій формах на рахунок власника для зберігання на певних умовах.

Практично усі клієнтські рахунки називають депозитними. Депозитним

може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок на якому зберігаються

його грошові кошти.

Депозит до запитання – це кошти, що знаходяться на поточних бюджетних

рахунках, на кореспондентських рахунках комерційних банків і

використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Умови сплати

відсотків за залишками коштів за цими рахунками визначаються у двосторонніх

угодах при відкритті цих рахунків. Вони (депозити до запитання)

використовуються для здійснення поточних рахунків власника рахунку х його

портфелями. За першою вимогою клієнта кошти з поточного рахунку у будь-

який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжних

доручень, сплати чеків або векселів.

Для відкриття поточних рахунків та поточних бюджетних рахунків суб’єкт

господарської діяльності подає до банку такі документи:

1. заява на відкриття рахунку ( додаток № 1 );

2. копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної

виконавчої влади;

3. копію належним чином зареєстрованого статуту (положення);

4. копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий

облік;

5. довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, в якій

зазначена установа банку;

6. картку із зразками підписів і відбитком печатки (додаток №2).

Схема відкриття поточного рахунку юридичній особі.

|Клієнт | |1. подає документи (6 вище зазначених |

| | |документів |

| | | |

|Юрист банку | |1. перевіряє копії перших чотирьох сторінок |

| | |паспорта |

| | |керівника чи головного бухгалтера клієнта (в|

| | |присутності клієнта) |

| | |2. перевірка документів: |

| | |а) підписи осіб на заяві М.Б. розшифровані з|

| | |обов’язковим зазначенням прізвищ та |

| | |ініціалів та ідентифіковані з підписами (6 |

| | |документ); |

| | |б) має відповідати зразкам копії свідоцтва |

| | |про державну реєстрацію; |

| | |в) наявність посвідчувальних написів |

| | |нотаріуса. |

| | | |

|Клієнт, | |1. заключення договору на |

|Директор банку,| |розрахунково-касове обслуговування (додаток |

|Гол.бухгалтер | |№3). |

| | | |

|Директор банку | |2. дає дозвіл на відкриття рахунку (на |

| | |підставі заяви на відкриття рахунку). |

| | | |

|Головний | |1. присвоює номер рахунку (на підставі |

|бухгалтер | |документів 1, 6, реєстраційного журналу) |

| | | |

|Головний | |1. оформлення відривної частини довідки про |

|бухгалтер | |реєстрацію в Пенсійному фонді (повертається |

| | |клієнту до подання до Пенсійного фонду). |

| | | |

|Операційний | |1. включає даного клієнта в перелік клієнтів|

|працівник | |(на підставі документа 6) |

| | | |

|Головний | |1. повідомляє ДПА, НБУ про відкриття |

|бухгалтер | |(закриття, переоформлення) рахунку (додаток |

| | |№4) (протягом 3-ох днів; копія повідомлення |

| | |знаходиться в юридичній справі клієнта). |

| | | |

|Головний | |1. заведення юридичної справи на клієнта |

|бухгалтер | |(після закриття рахунку справа зберігається |

| | |5 років.). |

|При відкритті додаткових рахунків. |

|Клієнт | |1. визначає номер основного рахунку та |

| | |повідомляє ДПА та банки, де відкрити |

| | |додаткові рахунки |

| | | |

|Банки, в яких | |1. повідомляє банк де відкрито основний |

|відкриваються | |рахунок |

|додаткові | | |

|рахунки | | |

|Схема відкриття депозитного рахунку фізичній особі. |

|Працівник банку| |ознайомлює клієнта з умовами |

| | |а) мінімальний розмір вкладу; |

| | |б) режим користування вкладом; |

| | |в) % ставка по вкладу. |

| | | |

|Клієнт | |заповнює документи: |

| | |- ф № 51/36 прихідний касовий ордер |

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11