14.  Конкуренція податкових юрисдикцій держав є явищем, яке породжується існуванням множинних податкових юрисдикцій держав, які використовують відмінні підходи у сфері оподаткування. Незважаючи на те, що у деяких випадках вона може відігравати певну позитивну роль, все ж її негативні наслідки досить значні. Усунення їх можливе за допомогою або національно-правових, або міжнародно-правових засобів. Останні включають в себе гармонізацію та укладення міжнародних податкових угод. Їх застосування є більш вигідним у порівнянні з національно-правовими засобами, зважаючи на специфіку природи самої конкуренції держав у сфері оподаткування.

РОЗДІЛ 2

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ФОРМ СПІВРОБІТНИЦТВА ДЕРЖАВ З ПИТАНЬ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПОДАТКОВИХ ВІДНОСИН

2.1 Роль міжнародних організацій у розвитку співробітництва держав у сфері оподаткування

Донедавна вважалось, що сфера оподаткування не може входити до предмету міжнародно-правового регулювання. Так, наприклад, Я. Томко стверджував, що міжнародне право перестане бути міжнародним, а держава – державою, якщо питання, пов’язані зі встановленням, зміною і припиненням податків в тій чи іншій частині перейдуть на рівень міжнародно-правового регулювання [[117], с. 134–135]. Проте вже на межі ХХ і ХХІ століть “… глобальні проблеми додали нову функцію в портфель національних державних фінансів – поєднання вимог внутрішньої і зовнішньої політики” [[118], с. 18]. Зокрема, В. Танці, екс-директор податкового департаменту МВФ, виділяв наступні проблеми глобального характеру, що деформують існуючу традиційну технологію оподаткування: здійснення торгівлі через мережу Інтернет; використання електронних грошей; проведення міжнародних трансакцій всередині фірми і трансфертне ціноутворення; складність або небажання країн стягувати податки з приватного фінансового капіталу; функціонування офшорних зон; використання похідних фінансових інструментів; зростаюча міжнародна мобільність фізичних осіб; розповсюдження практики придбання предметів розкошу чи товарів, які у власній країні оподатковуються за вищими ставками акцизів, за кордоном, де ціни на них нижчі [[119]]. В цьому контексті поступово зростає і роль актів міжнародних організацій у сфері оподаткування, спрямованих на забезпечення ефективного співробітництва країн-членів з метою подолання зазначених проблем.

У науці міжнародного права дослідженню різних аспектів правосуб’єктності та функціонування міжнародних організацій завжди приділялась значна увага. Зокрема, цими проблемами займались Войтович С.А. [[120]], Крилов М.Б. [[121]], Кулеба Д.І. [[122]], Ломагін М.А. [[123]], Макклоскі В. [[124]], Моравецький В. [[125]], Муравйов В.І. [[126]], Нешатаєва Т.М. [80], Шибаєва Є.О. [[127]] та ін. Однак в працях згаданих науковців недостатня увага приділялась вивченню специфіки функціонування міжнародних організацій у сфері оподаткування та ролі їх актів у розвитку міжнародного податкового співробітництва держав.

Об’єктивна потреба у функціонуванні міжнародних організацій, які б володіли відповідною компетенцією у сфері налагодження ефективного співробітництва держав-членів, обумовлюється тим, що поглиблення міжнародної економічної діяльності призводить до необхідності взаємодії національних податкових систем. Цей процес “… буде мати конфліктний характер, якщо держави діють ізольовано, ігноруючи специфічні особливості міжнародної економічної діяльності і статус її суб’єктів” [[128], с. 25]. За таких умов саме міжнародні організації, виступаючи в ролі форуму для обговорення міжнародно-правових аспектів проблем оподаткування, можуть “пом’якшити” таку взаємодію, зменшити шляхом пошуку компромісу гостроту протиріч, викликаних відмінними національними інтересами держав-членів.

Нині існує доволі велика кількість міжнародних міжурядових організацій, які в процесі своєї діяльності займаються окремими аспектами оподаткування. Використання різних критеріїв дозволяє виділити декілька класифікацій таких об’єднань. Наприклад, за критерієм обсягу переданих повноважень ми вже проводили поділ існуючих міжнародних організацій у сфері оподаткування на організації, що є основою співробітництва у сфері оподаткування (ОЕСР, ООН, СОТ та ін.), та організації, що є основою економічної інтеграції (ЄС, ЄврАзЕс, КАРІКОМ та ін.). Відмітимо, що до предмету нашого дослідження не входить дослідження юридичної природи та ролі рішень міжнародних організацій другої групи з причини обмеженості обсягу самого тексту дослідження та поглибленого характеру економічного співробітництва держав-членів таких об’єднань, що викликав необхідність застосування специфічних правових засобів.

При класифікації за колом членів можна виділити такі групи міжнародних організацій як універсальні (ООН, ЮНКТАД, МВФ та ін.) та регіональні (Міжамериканський центр податкових відомств (Inter-American Centre of Tax Administrations) (далі – СІАТ), Внутрішньоєвропейська організація податкових відомств (Intra-European Organization of Tax Administrations) (далі – ІОТА) та ін.). Проте, на думку Вельямінова Г.М., класифікація міжнародних економічних організацій, до яких включаються і міжнародні організації в сфері оподаткування, за таким критерієм не є досконалою [116, с. 63]. Крім того, певні труднощі викликає і використання поняття “регіон” [123, с. 52–53]. З іншого боку, на думку Д. Карро і П. Жюйяра, будь-які інші критерії, окрім вказаного, втрачають свою класифікаційну цінність при спробі їх застосування стосовно міжнародних міжурядових організацій економічного характеру [70, с. 18]. Виходячи з цього, на нашу думку, варто погодитись з Ломагіним М.А. та Шуміловим В.М. стосовно доцільності використання поділу міжнародних економічних організацій на універсальні організації (система ООН) та організації з обмеженим членством (ОЕСР, СНД, ОПЕК та ін.) [[129], с. 179].

Третя класифікація запропонована експертами ООН, які об’єднували міжнародні організації, в рамках яких здійснюється міжурядове обговорення питань оподаткування, в чотири групи: 1) міжнародні міжурядові організації (Світова організація торгівлі (далі – СОТ), Міжнародний валютний фонд, ОЕСР та ін.); 2) регіональні міжурядові організації (ІОТА, СІАТ, ЄС, Центр засідань і досліджень для керівників податкових відомств (Centre de Rencontres et d’Études des Dirigeants des Administrations Fiscales) (далі – CRÈDAF) та ін.); 3) окремі урядові групи (Карибська організація податкових керівників (Caribbean Organization of Tax Administrators), Група країн Північної Європи та ін.); 4) неурядові організації (Міжнародне бюро податкової документації (International Bureau of Fiscal Documentation) (далі – IBFD), Міжнародна асоціація з податкового законодавства) [[130], с. 10–13]. Такий підхід теж викликає деякі питання. По-перше, досить неоднорідною є перша група, до якої входять як організації системи ООН, так і ті, які функціонують поза нею. Крім того, якщо СОТ має 153 держави-члени (станом на 23 липня 2008 р.), то до складу ОЕСР входять лише 30 держав, що свідчить і про відмінні географічні сфери охоплення діяльністю таких організацій. По-друге, незрозумілим залишається те, чому ЄС віднесено до групи регіональних міжурядових організацій, а Карибська організація податкових керівників, яка функціонує в системі Карибського співтовариства і спільного ринку (КАРІКОМ), – до окремих урядових груп. По-третє, з невідомих причин до переліку міжнародних неурядових організацій не було включено Міжнародну податкову асоціацію (International Fiscal Association) та Міжнародний союз з земельного оподаткування і вільної торгівлі (International Union for Land Value Taxation and Free Trade), які є достатньо впливовими на міжнародному рівні і функціонують тривалий час. По-п’яте, не зовсім зрозуміло, до якої з груп міжнародних організацій потрібно віднести Комітет міжнародних організацій податкових відомств (Committee of International Organization of Tax Administrations) (далі – CIOTA), який об’єднує в своєму складі вісім міжнародних організацій та тісно співпрацює з ЄС. Ще більш складним у цьому контексті є вирішення питання про віднесення Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (далі – ФАТФ) як взагалі до числа міжнародних організацій, в рамках яких здійснюється міжурядове обговорення питань оподаткування, так і до однієї з класифікаційних груп таких організацій зокрема. Така ситуація обумовлена досить невизначеною юридичною природою згаданого міждержавного об’єднання. Разом з тим, О.В. Київець пропонує “визнати за ФАТФ статус самостійної міжнародної організації” [[131], с. 79]. Однак ФАТФ характеризується, по-перше, відсутністю договірної основи діяльності, по-друге, нетиповою системою органів, по-третє, відсутністю визначеності щодо обсягу правосуб’єктності. Звідси, не применшуючи роль ФАТФ у розвитку міжнародного співробітництва держав у сфері оподаткування з окремих питань, ми не вважаємо достатньо обгрунтованим віднесення цього міждержавного об’єднання до числа саме міжнародних організацій, в рамках яких здійснюється міжурядове обговорення питань оподаткування.

Наступна класифікація заснована на поділі міжнародних економічних організацій на міжнародні організації загальноекономічного характеру і галузеві організації [[132], с. 109]. В цьому випадку до першої групи ми могли б віднести ООН та ОЕСР, а до другої – СІОТА, Всесвітню митну організацію, Африканську асоціацію податкових керівників (African Association of Tax Administrators), Дослідницьку групу азійського податкового управління та наукових розробок (Study Group on Asian Tax Administration and Research) та ін. Такий поділ теж не позбавлений окремих недоліків, виходячи з факту надзвичайної неоднорідності міжнародних організацій, які включені до обох груп.

Відмітимо, що на даний час не існує єдиної класифікації міжнародних організацій, що уможливлює використання надзвичайно широкого спектру і інших класифікаційних критеріїв [132, с. 108]. Так, Опришко В.Ф. наводить вісім різних класифікацій міжнародних економічних організацій [[133], с. 70–73]. Така ситуація не сприяє внесенню чіткості в розуміння особливостей функціонування міжнародних організацій в сфері оподаткування. Однак, з іншого боку, вона має об’єктивне підґрунтя, оскільки “чинна сьогодні система міжнародних організацій є динамічною і дуже чутливою до змін у кон’юнктурі міжнародного співробітництва” [[134], с. 138].

Найбільший вплив на розвиток міжнародного співробітництва з податкових питань у повоєнному світі справили ООН та ОЕСР. Підтвердженням цьому слугує такий факт: “В світовій практиці сформувались дві основні моделі загальних податкових угод: модель Організації Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР) та модель Організації Об’єднаних Націй (ООН), які слугують основою для укладення двосторонніх міжнародних податкових угод” [[135], с. 45].

З моменту створення ООН транскордонні проблеми оподаткування мали зайняти помітне місце серед інших сфер міждержавного співробітництва. Так, згідно резолюції ЕКОСОР 2 (ІІІ) від 1 жовтня 1946 р. було створено Фіскальну комісію з метою надання допомоги “в сфері вивчення державних фінансів і, особливо, їх юридичних, адміністративних і технічних аспектів” [14, с. 45]. Вона мала стати наступницею Фіскального комітету Ліги Націй, який протягом свого відносно нетривалого існування спромігся значно вдосконалити механізм договірного регулювання проблем оподаткування транскордонного характеру. Проте в умовах нагнітання “холодної війни” робота Фіскальної комісії і її підкомітету з міжнародних податкових відносин фактично була призупинена. В свою чергу, це уможливило перехоплення ініціативи в частині розвитку модельних договорів щодо уникнення подвійного оподаткування Податковим комітетом ОЄЕС (з вересня 1961 р. – ОЕСР).

Разом з тим, нові країни, що з’являлись в процесі деколонізації, потребували значних інвестицій для надання нового імпульсу розвитку національних економік. Важливим компонентом формування сприятливого інвестиційного клімату була і залишається ліквідація подвійного оподаткування, найбільш ефективним засобом якої є укладення відповідних міждержавних договорів.

Проте до 1965 р. між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, було укладено порівняно невелику кількість подібних договорів. Пояснювалось це тим, що, на думку Комітету з бюджетно-податкових питань, такі домовленості часто носили дискримінаційний характер, оскільки могли вимагати відмови країни походження доходу від його оподаткування [[136], с. VIII]. Зокрема, М. Веральський вважав, що “економічно розвинені країни-кредитори примушують своїх більш слабких партнерів йти на вигідне країнам-кредиторам формування своїх податкових систем” [[137], с. 64]. Як приклад, автор наводив поширення у договірній практиці тенденції закріплення норм про стабілізацію на тривалий час податкових ставок на визначеному рівні та про неприпустимість оподаткування іноземного капіталу за більш високими ставками, аніж ті, за якими він оподатковується у рідній країні.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36