Окремо варто
звернути увагу на режим оподаткування господарської діяльності, створений в
архіпелазі Свальбард (Шпіцберген). Згідно ст. 8 Договору про Шпіцберген
від 9 лютого 1920 р. Норвегія, зберігаючи повний суверенітет щодо
архіпелагу, зобов’язувалась ввести в дію на його території гірський статут,
який повинен був виключати будь-які податкові привілеї і пільги на користь
громадян будь-якої з договірних сторін, включно з самою Норвегією [[51],
с. 61–62]. При цьому усі стягнені на території архіпелагу податкові
платежі повинні спрямовуватись виключно на задоволення потреб місцевої громади
і можуть встановлюватись лише в тій мірі, в якій це виправдано їх призначенням
[[52],
с. 164]. Такий підхід Норвегії є чи не єдиним прикладом
міжнародно-правового співробітництва держав у сфері оподаткування, де
держава-суверен саме в договірному порядку обмежила власні фіскальні
повноваження з метою забезпечення рівних умов оподаткування для фізичних і
юридичних осіб різних держав.
Варто звернути
увагу і на вагому роль міжнародних неурядових організацій в процесі розбудови
системи правового регулювання міжнародних податкових відносин. Зокрема, ми вже
відзначали роль створеної у 1919 р. Міжнародної торгової палати. Активно
включились в роботу щодо вирішення проблем подвійного оподаткування і створені
в 30-х роках Міжнародна податкова асоціація (International Fiscal Association) та Міжнародне бюро податкової
документації (International Bureau of Fiscal Documentation).
Таким чином,
міжнародно-правове регулювання відносин в сфері оподаткування пройшло тривалий
етап становлення і розвитку, зародження окремих елементів якого почалось ще в
Стародавньому Світі. Такий тривалий період формування заклав надійне підґрунтя
для переходу співробітництва держав з проблем оподаткування на якісно новий
рівень у другій половині ХХ ст., особливості якого будуть розкриті в наступних
розділах.
1.2 Фіскальний суверенітет як основа
співпраці держав з правового регулювання податкових відносин
Сучасну державу
складно уявити без розвиненої податкової системи, метою якої є мобілізація
доходів до державних і муніципальних фондів грошових коштів. Тому держава
частіше всього намагається забезпечити свої економічні інтереси, визначаючи
податкову політику в межах власних кордонів. Це стає можливим за наявності
суверенітету в сфері оподаткування як складової державного суверенітету. Але
при цьому варто звернути увагу на те, що податкові правовідносини є різновидом
більш широких за змістом фінансових правовідносин. Виходячи з цього, виникає
необхідність виявлення відмінностей між суміжними видами названої групи
суспільних відносин через визначення специфічних ознак прояву державного
суверенітету в сфері оподаткування.
Варто також
відмітити, що в умовах глобалізації взаємодія і взаємозалежність держав
постійно зростає, що знаходить своє відображення в збільшенні об’ємів
міжнародної торгівлі товарами і різноманітними послугами, спільному виробництві
і наукових розробках, здійсненні капіталовкладень в економіку інших країн і
т.д. При цьому діяльність суб’єкта господарювання вже не обмежується кордонами
лише країни резидентства, що доволі часто призводить до виникнення конфлікту
юрисдикцій держав, в т.ч. і в податковій сфері. В цьому контексті зростає роль
фіскального суверенітету як основи співпраці держав у сфері правового
регулювання податкових відносин з метою вирішення таких конфліктних ситуацій.
Не дивлячись на
нагальну необхідність здійснення досліджень з відповідного кола проблем, вести
мову про достатній рівень їх розробки сучасною вітчизняною міжнародно-правовою
наукою не доводиться, хоча в західній традиції досвід співробітництва держав з
питань оподаткування, доктрини оподаткування індивідів і корпорацій розглядаються
вже давно [28, с. 94–95]. На пострадянському
просторі розгляду окремих аспектів даної проблематики присвячені праці Вовк Т.
[[53]], Кашина В.А. [14], Кучерова І.І. [13], Ларютіної І.А. [[54]], Нонко А.В. [[55]], Пепєляєва С.Г. [28], Петраша І.Ю. [10], Толстопятенко Г.П. [[56]] та ін. Однак, досліджень
присвячених аналізу фіскального суверенітету держави з позицій правового
регулювання міжнародного оподаткування нами виявлено не було.
Починати таке
дослідження необхідно з встановлення змістовного наповнення поняття
“суверенітет”. Введене в науковий обіг ще Ж. Боденом, Н. Маккіавелі і Т. Гоббсом поняття “суверенітет” є
позбавленим однозначного тлумачення в науковому колі. Так, в одних джерелах
ототожнюються поняття “суверенітет” і “незалежність” [[57], с. 133], а в інших –
проводиться розмежування між цими двома категоріями: незалежність необхідна для
набуття статусу держави (незалежність від), в той час як суверенітет є
юридичним правом, яке витікає з незалежності (суверенітет над) [[58], с. 35]. В міжнародній
судовій практиці суверенітет систематично ототожнюється з незалежністю [1, с. 258]. Загальноприйнятим же
в пострадянській доктрині є наступне визначення: суверенітет – це властиве
державі верховенство на власній території і незалежність в міжнародних
відносинах [[59], с. 26].
Одним з головних
завдань держави є регулювання суспільних відносин, віднесених до її
компетенції. Відповідно і суверенітет як ознака правосуб’єктності держави може
бути поширений на ті суспільні відносини, до яких можуть бути застосовані
методи державного регулювання. До таких правовідносин в повній мірі можуть бути
віднесені податкові правовідносини, особливістю яких є їх обов’язкове
оформлення у встановлену правову форму [[60], с. 15]. Така специфіка
пояснюється тим, що податкові правовідносини є різновидом фінансових
правовідносин, юридична природа яких тісно пов’язана з їх владно-майновим
характером. При цьому в податкових правовідносинах відносини влади не можна
відокремити від майнових, де вони існують в сукупності. Владно-майновий
характер визначає юридичне положення суб’єктів в конкретних податкових
правовідносинах. У всіх групах названих правовідносин їх владно-майновий
характер проступає чітко, а деталізується лише ступінь владного характеру в
них.
Варто відмітити,
що податкові правовідносини як різновид фінансових мають і свої специфічні
характеристики – вони виникають і розвиваються в сфері податкової діяльності
держави, є формою реалізації публічних інтересів і розглядаються як
публічно-правові відносини.
Така велика увага
і широка участь з боку держави в регулюванні податкових правовідносин може бути
пояснена, насамперед, виключною важливістю податкових надходжень як джерела
наповнення дохідної частини бюджетів різних рівнів. Ось чому і до нинішнього
часу суверенітет у сфері оподаткування є надзвичайно чутливою сферою виключних
повноважень сучасної держави. Але не дивлячись на це, загальновизнаного поняття
суверенітету держави в сфері оподаткування виробити не вдалось. Як нам
здається, в першу чергу це пов’язано зі складністю визначення поняття “податок”.
Ст. 2 Закону
України “Про систему оподаткування” встановлює: “Під податком і збором
(обов’язковим платежем) до бюджетів і державних цільових фондів варто розуміти
обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового
фонду, що здійснюється платниками в порядку і на умовах, визначених законами
України про оподаткування” [[61]]. Примітно, що перелік
загальнодержавних податків і зборів, наведений у ст. 14, включає в себе і мито.
Кучерявенко М.П. звертає увагу на те, що окремого визначення поняття
“податок” законодавець не дає ні в одному нормативному акті. Такий підхід є
вибором спрощеного, формального шляху закріплення вичерпного переліку податків
і зборів. В чому ж різниця між податком і збором – не зрозуміло, чим вони
відрізняються від обов’язкових платежів – теж не ясно [60, с. 51].
Російський
законодавець, у порівнянні з українським, обрав менш узагальнений підхід при
визначенні поняття “податок”. Так, згідно з п.1 ст. 8 Податкового кодексу
Російської Федерації [[62], с. 28] під податком
розуміється обов’язковий, індивідуально безвідплатний платіж, що стягується з
організацій і фізичних осіб в формі відчуження належних їм на праві власності,
господарського відання або оперативного управління грошових коштів, в цілях
фінансового забезпечення діяльності держави і (або) муніципальних утворень.
В.І. Гурєєв вважає, що таке визначення податку важко назвати досконалим з
цілого ряду причин: 1) визначення поняття податку є надзвичайно громіздким, що
не сприяє його чіткому сприйняттю; 2) термін “обов’язковий” платіж властивий не
лише податку, але і неподатковим обов’язковим платежам; 3) некоректним є
визначення податку і через форму відчуження власності, оскільки ця ознака може
характеризувати не лише податки, але і інші фінансово-правові платежі [[63], с. 49–50].
Встановлення
змістовного наповнення поняття “податок” неможливе без з’ясування
співвідношення його з поняттям “мито”. Займаючись дослідженням цього питання, Г.В. Бех дійшов наступного
висновку: “Аналіз літератури по фінансовому праву показує, що немає чіткої
відповіді на питання: чи є мито податком? З одного боку, воно досить тісно
наближається до непрямих податків, наприклад, до акцизів (деякі спеціалісти
навіть зводять їх в одну групу платежів). З іншого – подібні платежі носять
чітко виражений умовний характер – переміщення через митний кордон, що не
дозволяє віднести їх до податків у чистому вигляді” [[64], с. 33]. Проте український
законодавець у ст. 6 Закону України “Про Єдиний митний тариф” від 5 лютого 1992
р. № 2097-ХІІ чітко вказує: “Мито, що стягується митницею, являє собою податок на товари та
інші предмети, які переміщуються через митний кордон України” [[65]].
Російський же законодавець в Податковому кодексі Російської Федерації (частина
перша від 31 липня 1998 р. № 146-ФЗ) взагалі розглядає мито в рамках
поняття збору [[66], с. 39].
Незважаючи на
таке розмаїття точок зору щодо співвідношення понять “податок”, “збір” та
“мито”, всі вони об’єднуються поняттям податкової системи держави та відповідно
входять до системи оподаткування [[67], с. 241].
“Об’єднання податків і зборів в єдину систему передбачає співіснування двох, на
перший погляд, взаємовиключних процесів. З одного боку, формування податкової
системи, як сукупності усіх платежів, пов’язаних з реалізацією податкового
обов’язку. З іншого боку, внутрішню деталізацію цих форм, поділ на групи,
класифікацію” [[68], с. 150].
Зауважимо, що
авторських визначень податку, які іноді істотно відрізняються, в юридичній і
економічній літературі нараховується досить багато (Пепєляєв С.Г., Грачова
Є.Ю., Вінницький Д.В. та ін.) [63, с. 50]. Така ситуація обумовлює
фактичну неможливість вироблення єдиного підходу до розуміння суверенітету
держави в сфері оподаткування і в зв’язку з цим виникнення ряду похідних
проблем. Наприклад, Сандровський К.К. в своїй праці розробляє концепцію
митного суверенітету [[69], с. 58–63]. Однак, не
дивлячись на умовний характер мита (виникнення обов’язку сплати в зв’язку з
перетинанням кордону [[70], с. 171]) в системі
податків і зборів, використання поняття “митний суверенітет” як складової
державного суверенітету, окремо від суверенітету держави в сфері оподаткування,
стає причиною виникнення доволі складних протиріч.
Наведені
розбіжності в трактуванні поняття “податок” змушують нас звернути увагу і на
виправданість широкого вживання поняття “податковий суверенітет” (І.А. Ларютіна
[54, с. 100], А.В. Нонко [55, с. 113] та ін.). По-перше, якщо
звернутись до історії, то податки як головне джерело доходів державного бюджету
не нараховують і двохсот років. По-друге, зараз, незважаючи на те, що саме за
рахунок податкових надходжень в основному формується дохідна частина бюджетів в
переважній кількості держав (наприклад, у Франції – 95 %, в Японії –
75 % бюджетних доходів [28, с. 20]), не втратили своєї
ролі і інші джерела публічних доходів: соціальні внески, доходи підприємств і
організацій державного сектора, доходи від передачі державного майна в оренду і
суборенду та ін. Тому використання категорії “податковий суверенітет” з
означених причин є досить проблемним, оскільки не враховує еволюційного
розвитку фіскальних правовідносин і повноважень, що витікають з державного
суверенітету, стосовно встановлення інших, аніж податки, джерел доходів. Ці
аргументи змушують зробити висновок про необхідність розробки більш широкої за
змістом концепції, аніж концепція податкового суверенітету, яка б в повній мірі
відображала специфіку державного суверенітету в сфері правового регулювання
податкових правовідносин як складової частини фінансово-правових відносин.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36
|