Однак окремими
авторами висловлюється сумнів у ефективності використання модельних (типових)
актів міжнародних організацій: “… можна констатувати: вирішення існуючих
економічних і політичних проблем не бачиться через призму модельних законів” [[170],
с. 91]. Причому в якості альтернативи пропонується використання більш
жорстких інструментів гармонізації законодавства країн-членів на зразок тих,
які використовуються в ЄС (директиви, регламенти, рамкові рішення). На нашу
думку, такі висновки доволі сумнівні, оскільки використання модельного
(типового) законодавства може бути ефективним в тих сферах регулювання, в яких
держави не бажають чи ще не готові погодитись на використання більш жорстких
механізмів правового регулювання. Тим більше, якщо це стосується такої
“чутливої” сфери як оподаткування [[171], с. 141].
Важлива роль
належить міжнародним організаціям у сфері оподаткування в розробці договірних
норм міжнародного права. Для цього процесу характерною є наявність двох етапів.
Перший з них передбачає безпосередню участь органів міжнародної організації в
розробці договору. Другий пов’язаний з діяльністю держав-членів, спрямованою на
надання нормами договору юридичної сили шляхом здійснення відповідних
внутрішньодержавних процедур і перетворення такого договору на джерело
міжнародного права [127, с. 112].
Можна назвати
цілий ряд договорів, прийнятих за участю чи під егідою міжнародних організацій
в сфері оподаткування: Угода між країнами-учасниками СНД про співробітництво і
взаємну допомогу з питань дотримання податкового законодавства і боротьби з
правопорушеннями в цій сфері 1999 р., Конвенція скандинавських країн про
взаємну адміністративну допомогу в сфері оподаткування 1989 р., Арабський
податковий договір 1973 р. тощо.
Підводячи
підсумок, можемо з впевненістю стверджувати, що з подальшим розвитком і
поглибленням процесів глобалізації відбуватиметься адекватне зміцнення
інституційних форм міжнародно-правового співробітництва держав в сфері
оподаткування, оскільки “глобалізація означає все більш тіснішу інтеграцію
країн, що в свою чергу передбачає посилення потреби в колективних діях” [118, с. 13].
2.2 Характеристика загальних податкових угод на прикладі
модельних норм Типових конвенцій ООН і ОЕСР
Міжнародні
договори, спрямовані на регулювання податкових відносин, на даний час є
головним джерелом вирішення проблем, що виникають під час оподаткування
операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності, на міждержавному рівні.
Основними причинами, які обумовлюють їх активне використання, є наступні: 1) бажання
держав забезпечити максимально сприятливі (податкові) умови і тим самим
зміцнити конкурентні позиції власних компаній, які діють в інших державах; 2) прагнення обмежити зростання
ухилення від сплати податків і “мінімізувати” бюджетні втрати з цієї причини [[172], с. 507].
У сучасній
системі джерел міжнародного права договори, що укладаються на міждержавному
рівні як на двосторонній, так і багатосторонній основі, займають домінуючі
позиції. Тому до дослідження проблем, пов’язаних з укладенням, дією і
припиненням міжнародних договорів та імплементацією їх норм до національного
законодавства, звертались багато дослідників, зокрема: В.Г. Буткевич [[173]],
В.І. Євінтов [[174]], І.І. Лукашук [[175]],
П.І. Лукін [164], О.О. Мережко [[176]],
А.М. Талалаєв [[177]],
В.М. Шуршалов [[178]]
та ін. Ряд робіт наступних авторів присвячено вивченню специфічних рис
договірного механізму регулювання відносин у сфері оподаткування на
міждержавному рівні: Р.Л. Дернберг [99], В.А. Кашин [14], В.А. Козлов [172], Б. Костерс [138], К.В. Кузнєцов [[179]], І.І. Кучеров [13], І.А. Ларютіна [54], І.Ю. Петраш [10] та ін.
Основними цілями
міжнародних податкових договорів, на думку К.Г. Борисова, є: 1)
врегулювання подвійного оподаткування; 2) захист інтересів вітчизняних
господарюючих суб’єктів власності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність
в інших державах; 3) боротьба з ухиленням від оподаткування; 4) розробка
процедур врегулювання спірних питань [135, с. 44–45]. Аналогічної позиції
у цьому питанні притримується і Л.Л. Лазебник [[180],
с. 262]. Дещо спрощений перелік
цілей у порівнянні з наведеним пропонує Ж.Ж. Мелдешов: 1) вирішення
проблеми подвійного оподаткування; 2) захист власних платників податків в інших
державах від збільшеного, у порівнянні з місцевими платниками, оподаткування –
податкової дискримінації; 3) створення спеціального регламенту для вирішення
спірних ситуацій, які виникають між платником податків і іншою державою [[181], с. 27]. На нашу
думку, саме перший підхід є більш обґрунтованим, оскільки “податкові власті
багатьох держав нині зіштовхуються не лише з проблемою розподілу між собою
податкових надходжень від оподаткування доходів від діяльності, що здійснюється
на території декількох держав, але і з більш складною проблемою виявлення
дійсних розмірів цих доходів” [172, с. 507]. Як наслідок, це
призводить до формування потреби у створенні адекватного договірного механізму
обміну податковою інформацією між фіскальними відомствами, а також у розробці
норм щодо протидії неналежному використанню положень міжнародних договорів з
питань оподаткування.
Існує досить
велика кількість класифікацій міжнародних договорів з питань оподаткування в
залежності від обраного критерію: за предметом регулювання, за сферою дії, за
змістом, за кількістю учасників, за юридичною силою [10, с. 54], за суб’єктами, якими
представлені сторони [13, с. 83] тощо. Однак найбільш поширеним є
поділ міжнародних договорів з питань оподаткування з використанням критерію
предмету правового регулювання, хоча єдності серед науковців у цьому питанні не
спостерігається.
Так, В.А. Кашин
виділяє дві групи договорів, в яких у тій чи іншій формі вирішуються податкові
питання: 1) власне податкові договори; 2) інші міжнародні угоди та договори, в
яких поряд з іншими вирішуються і податкові питання. До першої групи
відносяться угоди про надання адміністративної допомоги, обмежені податкові
угоди, загальні податкові договори, угоди про податки на спадщину, угоди про
податки з соціального страхування. Друга група включає в себе договори про
основи взаємовідносин між державами, договори про встановлення дипломатичних і
консульських відносин, торгові договори і угоди, що передбачають надання режиму
найбільшого сприяння щодо товарів і послуг, які імпортуються з
держави-партнера, договори, які визначають принципи взаємовідносин міжнародних
організацій з країнами їх базування [14, с. 48–50]. Такий же підхід
використовується В.В. Поляковою та С.П. Котляренко [28, с. 344–347], а також О.Ж. Саматовим
[[182],
с. 78]. Російська дослідниця О.А. Фоміна
теж притримується схожої класифікації, при цьому не погоджуючись з включенням
угод про надання адміністративної допомоги, угод про податки на спадщину і угод
про податки з соціального страхування до складу групи власне податкових угод як
окремих видів. На її думку, якщо виходити з предмету регулювання, то зазначені
види угод потрібно розглядати як обмежені податкові угоди [[183],
с. 116–117].
Вже згадуваний К.Г. Борисов
виділяє три групи міжнародних договорів з податкових питань: 1) акти, які
встановлюють загальні принципи оподаткування (наприклад, Європейська соціальна
хартія 1961 р. та ін.); 2) власне податкові угоди; 3) угоди з питань
міждержавних взаємовідносин в різних сферах економіки і політики, які також
розглядають податкові проблеми (договори про дружбу і співробітництво, торгові
договори, договори про надання правової допомоги та ін.) [135, с. 43]. І.І. Кучеров ,
аналізуючи джерела міжнародного податкового права, що регулюють відносини зі
стягнення податків за участю суб’єктів, які підпадають під юрисдикцію
Російської Федерації, також виділяє три групи міжнародних договорів з
податкових питань: 1) податкові угоди щодо уникнення подвійного оподаткування
доходів; 2) спеціальні (обмежені) угоди з питань уникнення подвійного оподаткування;
3) угоди про співробітництво і взаємну допомогу з питань дотримання податкового
законодавства [66, с. 653]. Варто зазначити, що в
іншій своїй роботі, розглядаючи те ж саме питання, І.І. Кучеров виокремлює
вже сім груп міжнародних податкових угод: 1) угоди про уникнення подвійного
оподаткування стосовно податків на доходи і майно; 2) спеціальні (обмеженої
дії) угоди про уникнення подвійного оподаткування в певних сферах; 3) угоди про
принципи стягнення непрямих податків у взаємній торгівлі; 4) угоди про
співробітництво і взаємну допомогу з питань дотримання податкового
законодавства; 5) угоди про співробітництво і обмін інформацією в сфері боротьби
з порушеннями податкового законодавства; 6) інші податкові угоди; 7) угоди, в
яких містяться окремі податково-правові норми [13, с. 83].
Український
дослідник І.Ю. Петраш пропонує наступну досить детальну і виважену
класифікацію міжнародних договорів з питань оподаткування:
1) міжнародні
угоди загального характеру (наприклад, угоди про основи взаємовідносин);
2) власне
податкові угоди. В рамках цієї групи автором виділяються три підгрупи:
–
загальні
податкові угоди (типові моделі міжнародних податкових договорів, угоди про
уникнення подвійного оподаткування та ін.);
–
обмежені
податкові угоди (наприклад, угоди про уникнення подвійного оподаткування
транспортних перевезень, угоди про уникнення подвійного оподаткування виплат
авторської винагороди, угоди про уникнення подвійного оподаткування спадків,
угоди, що поширюються на податки і внески, які стягуються за системою
соціального страхування, угоди про поширення податкової юрисдикції);
–
угоди про
надання адміністративної допомоги з оподаткування, угоди про співробітництво та
взаємну допомогу з питань дотримання податкового законодавства);
3)
умовно
податкові договори (угоди про податкові режими та пільги, угоди про
встановлення дипломатичних і консульських відносин, торгівельні договори і
угоди, що передбачають застосування режиму максимального сприяння щодо товарів
і послуг, які ввозяться із країни-партнера, митні угоди);
4)
специфічні
угоди з конкретних міжнародних організацій [10, с. 54–66].
У своїй роботі К.В. Кузнєцов
дещо по-іншому класифікує міжнародні договори з питань оподаткування. Він
виділяє дві основні групи таких договорів:
1.
Міжнародні
податкові договори, які включають в себе:
–
договори,
предметом яких є уникнення подвійного оподаткування та розподіл можливих
доходів між державами від оподаткування прямими податками їх резидентів;
–
податкові
договори загального, декларативного характеру, сферою застосування яких є
податкові системи країн-учасниць в частині зближення, адаптації, уніфікації їх
загальних чи окремих положень;
–
міжнародні
договори щодо принципів стягнення непрямих податків при експорті та імпорті
товарів (робіт, послуг);
–
договори
щодо адміністративної співпраці у податкових справах.
2.
Квазіподаткові
(умовно податкові) міжнародні договори, до яких відносяться угоди про
міжнародні автомобільні перевезення, договори про сприяння і захист інвестицій,
конвенції про дипломатичні і консульські зносини тощо [179, с. 6–7].
Як бачимо,
незважаючи на наявність розбіжностей, спільним у підході до класифікації
міжнародних договорів з питань оподаткування за предметом регулювання є
виділення двох груп таких міжнародних договорів: 1) власне податкові договори;
2) умовно податкові договори. До першої групи включають ті міжнародні договори,
які “встановлюють взаємні права і обов’язки в сфері оподаткування для суб’єктів
міжнародного права, що є учасниками міжнародних податкових відносин” [10, с. 55]. До другої – “угоди, в яких
питання про оподаткування регулюються поряд з іншими, які не становлять
предмета податкового чи фінансового права” [10, с. 65]. Варто погодитись з Ж.Ж. Мелдешовим ,
який висловлював сумнів у доцільності виділення міжнародних договорів
загального характеру та міжнародних договорів, що регулюють відносини у сфері
оподаткування між міжнародними організаціями та їх державами перебування в
якості окремих груп [181, с. 28]. При цьому зауважимо, що
обґрунтованість використання терміну “квазіподаткові договори” викликає певні
застереження, виходячи з етимологічного тлумачення іншомовного слова “квазі”. У
сучасному розумінні використання його може мати такі значення: “вдаваний”,
“несправжній”, “майже” [[184], с. 249; [185],
с. 227]. Тому вважаємо більш
доцільним використання назви саме “умовно податкові договори” для позначення
відповідної групи міжнародних договорів з питань оподаткування з метою
уникнення можливих розбіжностей у розумінні цього терміну.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36
|