1-й розділ (ст. ст. 1 -- 5) укладав загальні правила про відправлення правосуддя; 2-й розділ (ст. ст. 6 -- 25) -- правила охорони власності царя, храмів, громад; 3-й розділ (ст. ст. 26 -- 41) присвячувався охороні майна, отриманого від царя за службу; 4-й розділ (ст. ст. 42 -- 67/71) -- операціям з нерухомістю й охороні її від неправомірних зазіхань сторонніх; 5-й розділ (ст. ст. 78/88 -- 126) -- торговим справам і неправомірним діям, пов'язаним з торгівлею; 6-й розділ (ст. ст. 127 -- 195) -- сімейному праву; 7-й розділ (ст. ст. 196 -- 214) охоплював правила про покарання за тілесні ушкодження; 8-й розділ (ст. ст. 215 -- 282) -- правила про операції з рухомим майном і пов'язані з цим порушення.

Статті випливали одна за одною, підкоряючись принципу побутової асоціативності (у системі Законів ще не було особливих юридичних прийомів). Так, після статей, присвячених відносинам батька з усиновленням і можливими нехтуваннями взаємним боргом, йшла стаття про покарання сина за побиття батька, що завершувала розділ про сімейне право; а перша стаття наступного розділу -- 196-а‚ взагалі починала перелік можливих ушкоджень у результаті побиття однієї людини іншою. Статті описували винятково конкретні випадки і тим самим давали закінчені наставляння судді: якщо з'ясуються такі-то обставини і будуть відсутні такі-то умови, то винеси таке-то рішення (майже кожна стаття і починалася з «Якщо...»). Така побудова правових норм характерна для всього древнього права, яке не прагнуло до зайвих і не корисних для тодішньої практики узагальнень; воно одержало назву казусного (від латинського саsus - випадок).

Іншим характерним принципом законів був значною мірою релігійний зміст тих заборон, які пропонувалися чи припускалися. Хаммурапі оголосив протиправними і караними такі ж дії, які у релігійній традиції розглядалися як гріховні: насильство, обман, усяка брехня, ініціатива в сімейних розбратах, порушення встановленого богами порядку і, відповідно, особливого становища інших осіб.

У законах Хаммурапі подається цілий ряд цікавих постанов, якими визначається майнове становище заміжньої жінки. У цих постановах з особливою яскравістю виступає на перший план договір, як підстава не тільки способу укладення шлюбу, але також і цивільно-правового становища заміжньої жінки в сім'ї чоловіка. З цієї точки зору на сімейне право жінки, як на договірне право, ми переважно розглянемо статті законів Хаммурапі.

Вище сказано, що характерною умовою укладення шлюбу в стародавності було придбання жінки. Саме ж придбання відбувалося:

1) або шляхом фактичного заволодіння жінкою (спосіб придбання первісний), 2) або шляхом договору про передачу жінки (спосіб придбання похідний). Закони Хаммурапі, виявляється, уже не знають фактичного заволодіння жінкою як способу укладення шлюбу: ні викраденням, ні добровільною втечею нареченої за допомогою нареченого, ні будь-яким іншим шляхом. Закони Хаммурапі позитивно встановлюють, що шлюб виникає тільки в силу договору. Якщо людина бере дружину, не уклавши договору, то ця жінка -- не є дружина (§ 128)227. В українській редакції Законів Хаммурапі є істотна поправка цієї статті «Якщо чоловік‚ взявши дружину‚ не укладе з нею договору‚ -- ця жінка не дружина»228. У першій редакції не зовсім зрозуміло з ким він повинен був укласти договір? Якщо з нею, тоді це виправлення суперечить наступним статтям законів Хаммурапі, хоча добре захищає права дівчини, що не може вважатися дружиною‚ якщо з нею не уклали договір.

У законах Хаммурапі говориться далі про форму, в якій відбувається шлюбний договір. Такою формою був договір купівлі-продажу нареченої: § 159. Якщо чоловік, принесе шлюбний дар у дім свого тестя, віддасть викупну плату [але] зверне очі на іншу жінку [і] скаже своєму тестеві: «Я не візьму твоєї дочки», -- батько дівчини може забрати все, принесене йому -- § 160. Якщо чоловік принесе в дім свого тестя шлюбний дар і віддасть викупну плату, а потім батько дівчини скаже: «Я не віддам тобі моєї дочки», -- він повинен повернути у подвійному розмірі все принесене йому»229.

Ці статті законів Хаммурапі нагадують нам римський шлюбний договір (sponsalia) -- це особливий спосіб, яким користувалися римляни для фактичної заміни влади над жінкою, яку видавали заміж. Це -- зобов'язання, укладене в урочистій, релігійній формі, для однієї сторони -- віддати жінку з рідної сім'ї в чужу в заміжжя, а для іншої -- повести її в нову сім'ю в заміжжя (sponsaliа). Зазвичай цю договірну угоду розглядають як попередній договір про укладення у майбутньому шлюбу і переводять «sponsalia» словом «зговір» чи «заручини». Шлюбний договір про передачу жінки в історичній спадкоємності покликаний був, вочевидь, замінити собою насильницьке заволодіння жінкою (викрадення)230.

Як у Римі можливою була відмова від виконання укладеного сторонами шлюбного договору, так такаа ж відмова можлива була і за законами Хаммурапі. Формули відмови як в одному, так і в іншому праві, дуже близькі між собою. Як у Римі, так і у Вавілоні така відмова від шлюбного договору супроводжувалося майновим збитком для особи, що відмовилась виконати договір. Проте, римський шлюбний договір, згідно з джерелами, які дійшли до нас, не зберіг у собі слідів угоди купівлі-продажу‚ тоді як вавілонський шлюбний договір є угодою купівлі-продажу. Але тут виникає питання, чи не була ця купівля-продаж за часів Хаммурапі тільки обрядовою угодою, тобто формою шлюбу? Якщо це так, то вавілонський шлюбний договір буде стояти ще ближче до римського шлюбного договору (sponsalia). До того ж, у сучасній літературі багато сперечаються саме про те, чи був за часів Хаммурапі шлюбний договір купівлі-продажу дійсною покупкою чи покупкою уявною. У своїй роботі автор вважає угоду купівлі нареченої уявною угодою. На його думку, вено (tirhatu) було під час Хаммурапі не ціною нареченої, а лише шлюбним дарунком нареченій231. Не вирішуючи наперед відповіді на спірне питання, звернемося до розгляду тих статей, якими визначаються майнові відносини подружжя. Немає сумніву, що якщо дружина здобувалася чоловіком дійсно шляхом купівлі, то вона повинна зайняти місце в сім'ї чоловіка зовсім підлегле, а в майновому відношенні не могла мати ніякої власності. Чи так це було насправді -- побачимо нижче.

3.3 Способи укладення шлюбу за законами Ману

За своїм значенням і популярністю Закони Ману не поступаються Законнику Хаммурапі. Їхнє складання відносять до I століття до н.е. Авторами Законів Ману були, очевидно, жреці однієї з стародавньоіндійських брахманських шкіл. Вони ж дали цій кодификації ім'я Ману, одного з міфічних прабатьків людини.

Мова, якою написані Закони Ману, називається санскритською. Це мова стародавніх індусів. За своїм словниковим фондом і граматичним ладом санскрит знаходиться в тісному спорідненні зі всіма основними європейськими мовами -- грецькою і латинню, німецькими і слов'янськими мовами. Спільність так званих індоєвропейських мов давно вже привела дослідників до висновку про праісторичну територіальну близькість усіх тих народів, нащадками яких є стародавні греки і римляни, германці і слов'яни, кельти і литовці. Районом їх первісного спільного проживання називають звичайно Південну Європу, включаючи Україну, Кубань, Поволжя. Природно припустити, що мовна спільність була для них не випадковою, як не випадковим був і їхній територіальний зв'язок. Про це ж свідчать звичаї, багато з яких поєднують зазначені народи дивним збігом деяких подробиць, обрядів і т. ін. і які не могли бути просто запозичені‚ чи виникнути незалежно один від одного232.

У Древній Індії поняття права як сукупності самостійних норм, що регулюють суспільні відносини, було невідоме. Повсякденне життя індійців підкорялося правилам, затвердженим у нормах, які за своїм характером були скоріше етичними, ніж правовими. При цьому дані норми носили яскравий відбиток релігії. Норми, які визначають поводження людей у їхньому повсякденному житті (дхарми), містилися в збірках -- дхармашастрах. Найбільш ві-домою в нашій літературі дхармашастрою є Закони Ману.

Закони Ману складаються з 2685 статей, написаних у формі двовірша (шлок). Безпосередньо правовий зміст мають нечисленні статті, що містяться в основному в главах VIII і IX (усього в Законах 12 глав). Головне в Законах Ману -- закріплення існуючого варнового ладу. Тут докладно описується походження відповідно до релігійного вчення варн, указується на спадково-професійний характер варн, визначаєюься призначення кожної варни, привілеї вищих варн. Особливістю Законів Ману є релігійне забарвлення всіх його положень.

Зміст Законів Ману виходить за межі права. Вони трактують і про політику, мораль, дають релігійні розпорядження благочестивій людині.

Правова санкція доповнюється часто погрозою несприятливого наслідку у потойбічному світі за поганий вчинок. І не тільки для самого правопорушника. Лжесвідок попереджається, наприклад, що коли він говорить неправду «щодо дрібної худоби», те «убиває п'ять своїх родичів», щодо корів -- десять, щодо коней -- сто і тисячу -- щодо людей233.

Закони Ману були написані в період, коли основна маса арійського населення Індії жила в умовах патріархального побуту. Так писав про арійців Василь Васильович Розанов (1856 -- 1919 рр.) -- явище багато в чому загадкове для російської культури. Такого не бувало, та навряд чи й буде колись. Сучасники відверталися, дослідники воліли обходити мовчанням, нащадкам заборонялося читати книги Розанова. І дотепер усякий судить про нього по-своєму234.

Два великих племені майже виключно займають поле діяльності Всесвітньої історії -- арійське і семітичне. Якщо ми простежимо за характером цих двох племен протягом усього їхнього існування, ми будемо уражені глибоким розходженням, яке всюди і в усьому виявляється між ними. На самій зорі свого історичного існування ці племена, далеку галузь яких складаємо і ми, назвали себе «світлими», аrioi, і цим ім'ям несвідомо відзначили той особливий характер, який відбився на всій їхній історії. Усюди, де ми їх не спостерігаємо, від Гангу і до Міссісіпі, від старих «Вед» і до нашого часу, вони є наповненими життєрадісним почуттям, люблять природу і поклоняються красі і, не заглядаючи у віддалене майбутнє, цілком віддають сьогоденню свої добросердечні сили. Неможливо обчислити всі роди діяльності, які займали їх, і якщо історія так безмежно багата подіями, якщо те, про що оповідає вона, так безкінечно різноманітне, це завдяки винятково особливостям арійського духу235.

Розглянемо докладніше питання про те, яке ж правове положення відвели арійці, однієї із брахманських шкіл, заміжній жінці в законах Ману Древньої Індії.

У законах Ману перелічуються вісім способів укладення шлюбу: благодійних і згубних і тут‚ і після смерті для чотирьох каст. Ці способи суть: Брахми, богів, ріші, праджапаті, асурів, гандхарвів, ракшасів і спосіб восьмий, найгірший -- пішачів. Потрібно знати, що перші шість способів один за одним вважаються законними для брахмана; для кшатрія -- чотири останні способи; ті ж способи, за винятком способу ракшасів, залишаються законними і для вайш'ї і для шудри. Знавці вважають кращими способами для брахмана перші чотири, для кшатрія -- один ракшасів; а для вайш'ї і шудри один спосіб асурів. А у цій статті з п'яти останніх способів визнані три законними і два незаконними; способи пішачів і асурів не повинні бути ніколи уживані. Або кожний окремо, або обоє разом» вищезгадані два способи гандхарів і ракшасів визнані законними для кшатрія236.

Щоб зрозуміти цю градацію потрібно пам'ятати, що брахмани складали касту жреців; кшатрії -- військову касту; вайш'ї -- касту поселенців, які займалися торгівлею і землеробством; шудри -- касту залежних людей, імовірно, підкорених жителів, що були в служінні у перших трьох каст. Як сказано в за-конах Ману: А заради процвітання світів він (Брахма) створив зі своїх вуст, рук, стегон і ступнів (відповідно) брахмана, кшатрія, вайш'ї і шудру237.

Звідси, якщо так можна сказати, споживча вартість238 серед різних органів тіла священного брахми -- вуста виявляються найважливішою частиною тіла. Батько сам, запросивши брахмана, який добре знає Веди, віддає йому наречену, обдаривши й ушанувавши її; от що називається шлюбом Брахми. А коли батько, при здійсненні жертвопринесення в трьох вогнях, розкладених як необхідно, віддає свою дочку, нарядивши її, жрецю, який відправляє священнодійство, -- такий шлюб називають шлюбом богів. Одержавши від нареченого одну або дві пари корів за законом, батько віддає дочку зі здійсненням звичайних обрядів; от що називається шлюбом ріші. Якщо батько віддає свою дочку, ушанувавши нареченого і проводжаючи їх словами: «разом обоє виконуйте закон», то такий шлюб переказ називає шлюбом праджапаті239. Якщо батько віддає свою дочку за її бажанням нареченому, який, скільки може, дає майна родичам і самій нареченій, то такий шлюб називається шлюбом асурів. Добровільне з'єднання один з одним нареченого і нареченої, називається гандхарвовим любовним з'єднанням пари. Коли, наречений‚ щоб заволодіти нареченою‚ здійснив убивство, нанісши рани, зробивши розгром, веде силою з будинку наречену, котра кличе на допомогу і плаче, то такий шлюб називається шлюбом ракшасів. Коли у відлюдному місці хто небудь оволодіє дівчиною сплячою, сп'янілою, безтурботною, це -- восьмий, найгірший (спосіб), названий шлюбом пішачів240.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63