У Дигестах обидва терміни вживаються однаково для позначення розлучення. Але окрім цього терміну -- rерudium -- застосовується для позначення відмовлення від термін sponsalia.

Російський термін «развод» не відповідає жодному з термінів латинських; він указує на участь у припиненні шлюбу влад публічних, що розлучають чоловіка і дружину; римські терміни, особливо rерudium, указують на самовільні вчинки подружжя чи одного з них, що розривають шлюбний союз; влада публічна, за римським правом, у здійсненні розлучення не бере участі.

Наступний виклад розділимо на два відділи. У першому ми викладемо історію розвитку поняття про розлучення, історію його основ, форм і наслідків у період до початку УІ століття від заснування Риму‚ а у другому -- від початку УІ століття і до кінця язичеських часів. Принципово ці два періоди між собою не протилежні, тому що, по суті, і в тому‚ і в іншому діяв той самий принцип свободи розлучення. Але в першому періоді цей принцип виявлявся слабко, тому що спочатку первісні поняття, а потім патріархальний лад сім'ї з його суворим норовом сильно обмежували свободу чоловіка у відторгненні дружини і викликали появу звичайно правових установ, що мали можливість стримувати чоловіка в межах добрих нравів; у другому ж періоді принцип свободи розлучення досягає свого апогею, при сильному падінні суспільної моральності, що викликали потребу у втручанні влади публічної у справи сімейні. Ці періоди можуть бути також розрізнені і за суб'єктами, правомочними до здійснення розлучення. У першому періоді це право має тільки чоловік‚ у другому -- обоє з подружжя разом і кожен нарізно. Другий період може бути розділений на дві частини, з яких друга, співпадаюча за своїм початком із запровадженням імперії, може бути охарактеризована, на відміну від першої, як час законодавчого втручання у питання про розлучення.

У період до початку УІ століття від заснування міста Риму поняття про розлучення з'являється не разом з поняттям про шлюб, а в той час, коли останнє поняття досягає значного ступеня досконалості. Шлюб, як показано вище‚ проходить не одну стадію розвитку‚ перш ніж створюється погляд на нього як на союз індивідуальний із взаємними правами й обов'язками подружжя; а поняття про розлучення і існує саме при такому погляді на шлюб. На попередніх ступенях розвитку шлюбу поняття про розлучення не може ще створитися: чи тому що шлюб тоді не становить індивідуального статевого зв'язку, чи тому, що він, хоча і є вже індивідуальним і навіть моногамічним, не може бути, однак, названий союзом між чоловіком і жінкою, у зв'язку з сильним переважанням погляду на жінку як на рабу свого чоловіка і господаря. Таким чином, поява розлучення вимагає існування більш тонкого, більш досконалого поняття про шлюб, і внаслідок цієї причини воно сталося пізніше, ніж з'явилося взагалі поняття про шлюбне співжиття. Простежимо докладніше питання про появу розлучення і спробуємо установити можливо точніше, як і коли воно могло відбутися.

Стосовно тієї форми статевого співжиття, що називається гетеризмом, внаслідок відсутності при ній міцного, постійного зв'язку між особами різної статі, не може бут і мови ні про шлюб, ні тим більше про розлучення. Поняття про це останнє є, отже, приналежністю шлюбу індивідуального, з різних видів якого ми зупинимося тут тільки на шлюбі моногамічному у зв'язку з тим, що він, принаймні в історичний час, був єдиним у римлян. Але і при індивідуальному шлюбі поняття про розлучення з'являється, як вже сказано, не відразу‚ воно виникає тільки тоді, коли жінка трохи піднімається у своєму особистому становищі з первісного рабського становища. При виникненні шлюбу за допомогою викрадення з іншої общини жінка розглядалася як бранка і як така, що за древнім загальнонародним поглядом (jure gentium) вважалася рабою. Говорити про розлучення при такій формі статевого співжиття неможливо. Так само спочатку при встановленні індивідуального статевого співжиття за допомогою купівлі жінки про розлучення говорити ще не можна, тому що і тут жінка спочатку попадала в рабське становище. І в тому‚ і в іншому випадку вона прирівнювалася до рухомих речей і поруч з ними здобувалася і відчужувалася. Як коштовна річ, за яку заплачено, можливо, дуже дорого, і багато дорожче, ніж за інші речі, жінка була дорога чоловіку‚ але вона була безправна і безмовна, як річ перед своїм господарем, що міг продати її, позичити і навіть знищити. Чоловік міг, звичайно, вигнати жінку зі свого дому. Але навряд чи хто побачить у цьому вигнанні присутність розлучення. Потім слід відзначити, що навряд чи таке вигнання і практикувалося‚ принаймні важко підшукати для нього мотиви615. Навпаки, при описаному порядку для чоловіка не було резону позбавлятися своєї підвладної. Знаходячись у повній його владі, вона не утискувала його ні в чому, не утискувала його й у статевих відносинах, навіть при пануванні моногамічної форми статевого співжиття‚ вона була йому у всіх відношеннях тільки корисна і навіть необхідна, як годувальниця дітей і як робоча сила. При купівлі для шлюбу можливе було повернення купленої жінки тому, хто продав її, у випадку істотного недоліку в неї, що перешкоджає так чи інакше виконанню тієї мети‚ для якої вона куплена. На перших ступенях розвитку звичайно‚ навряд чи таке правило можна припускати, що існувало взагалі при договорі купівлі-продажу. Але у договорі про купівлю для шлюбу питання могла стояти інакше. Тут непридатність жінки для статевого співжиття могла бути прихована від очей покупця, могла бути настільки таємна (наприклад, безплідність), що про неї ніхто не міг знати. У зв'язку з цим, шляхом особливих умов, між покупцем і продавцем могли бути встановлені причини повернення купленої речі і заплаченої за неї ціни616. Тут з'являється перший натяк на розлучення, але розлучення в дійсності ще немає. Це -- розрив договору купівлі, але не союзу шлюбного. Таким чином, при купівлі для шлюбу, у першій стадії його розвитку не могло ще виникнути поняття про розлучення, але тоді ж створилися ті умови, за наявності яких, при тій же купівлі для шлюбу, тільки в більш м'якому його вигляді, стає можливим і дійсно з'являється ідея розірвання шлюбу. Саме згодом унаслідок родинної любові до дітей, з одного боку, і внаслідок пом'якшуючого впливу релігійних вірувань, з іншого, батько і взагалі рідні дівчини, при продажі її, починають піклуватися про її майбутню долю і вимовляють їй більш легке становище в домі чоловіка і насамперед свободу від чорних і тяжких робіт617. Такі ось договори про продаж для шлюбу (соnnubium), як ми вже знаємо, значно підняли особисте становище дружини і дали початок поняттю про шлюб у дійсному розумінні слова, а разом з тим створили можливість появи розлучення. Тільки з часу цих особливих договорів про становище жінки в домі чоловіка, який її купує, що забезпечує їй становище краще, ніж для рабині‚ можна сказати, з'являється дружина (а не раба, наложниця), з'являється особа (жіночої статі), що знаходиться з чоловіком у союзі шлюбному і тому має вже деякі права. За таких тільки обставин можна визнати появу шлюбу в дійсному розумінні слова, як союзу чоловіка і жінки. Нарешті, за таких тільки умов могло з'явитися поняття про розірвання шлюбу за допомогою розлучення. Статеве співжиття і раніше могло, звичайно, припинятися за бажанням чоловіка‚ але це припинення не було розлученням шлюбним доти, поки не створилося поняття про шлюб як про відношення зв'язуюче.

Здійснення цього розриву союзу шлюбного відбувалося і тепер за формою розірвання договору купівлі-продажу внаслідок виявлених недоліків речі. Зрозуміло, що чоловік, як господар купленої речі, міг відпустити свою дружину і тоді‚ коли вона була безпорочна‚ але він у цьому випадку не міг вимагати віддачі заплаченої за неї ціни‚ а безоплатне повернення такої дорогої речі, як дружина, на тій стадії розвитку також було непрактично, як і на стадії попередній. Таким чином, відторгнення дружини в цей час було тісно пов'язане з питанням про повернення плати за неї, називаної у деяких народностей «калимом.» Отже, ідея розлучення з'явилася спочатку не самостійно, а в залежності від обставин чисто матеріальних, економічних. У цьому підлеглому становищі питання про розлучення залишалося увесь час, поки шлюб відбувався за допомогою купівлі нареченої. Контрагенти цього договору за взаємною згодою визначали спочатку умови, за яких можна було повернути жінку і вимагати назад заплачене. Але згодом такі договірні причини, послідовно повторюючись, ставали звичними чи звичайними‚ і їх могли вже мати на увазі там, де про них не було навіть згадано. Таким шляхом створилися звичайні правила про підстави, за яких можливо було повертати дружину її батькам або про підстави розлучення в первісному розумінні слова. Прикладів такого розлучення із поверненням калиму багато. Це звичаї кавказьких горців. Так, за свідченням Н. Дубровіна618, розлучення в черкесів виконувалися відсиланням дружини до її родичів і вимогою калиму назад. Потім, проф. Ф. Леонтович619 говорить про той же народ, про представника цього народу‚ який‚ якщо вважав дружину злодійкою, відсилав її в дім її батька, зажадавши повернення даного калиму. Те ж саме пише проф. М. Ковалевський стосовно осетин620. Аналогію цьому складає звістка з грецького життя часів Гомера, коли чоловік міг зажадати назад заплачене за дружину, якщо вона виявилася винною в перелюбстві621. Так, Гефест (в Одіссеї VIII 317--320) говорить: «І доти триматимуть хитрі їх сіті‚ доки усіх її батько дарунків мені не поверне‚ тих‚ що за дівку оцю безсоромну йому надавав я»622. Подарунки тут являють залишок купівлі жінок для шлюбу.

З посиленням релігійного освячення шлюбу і, особливо, з появою чисто релігійної форми здійснення шлюбу (соnfarreatio, Brahma)623 купівля-продаж для шлюбу виходили із уживання. Ця обставина впливає на лад сімейних відносин. Дружина перестає бути річчю, що купується, і стає подругою чоловіка, яка поряд із ним бере участь у відправленні сімейного культу. При цьому виробляється остаточне поняття про шлюб як союз між чоловіком і дружиною. Усе це не могло не викликати до корінної зміни і в погляді на розлучення, вивівши його з області майнових розрахунків і зробивши відношенням чисто особистим і разом із тим поставивши його під контроль богів.

Підстави, які викликали і в які виправдовували розлучення, зі зміною погляду на нього також змінилися. Колись чоловік заявляв претензію до родичів дружини щодо яких-небудь фізичних недоліків, що перешкоджали користуватися нею‚ і вимагав повернення калиму. Інших претензій не могло і бути‚ тому що між чоловіком і дружиною не було ніякого іншого зв'язку, крім статевого співжиття. Підстави для таких претензій звичайно встановлювалися‚ як сказано було вище, у договорах про продаж жінки‚ але, звичайно, сторони могли допустити повернення дружини і калиму і за підстав непередбачених. Зі зміною погляду на шлюб і з появою між подружжям зв'язків релігійних і моральних ускладнюються вимоги, які висував чоловік до дружини, і внаслідок цього збільшується і кількість тих підстав, що можуть дати привід до розриву між подружжям. Вищезгадані фізичні недоліки дружини відіграють, звичайно‚ і тепер ту ж роль, що і колись‚ але до них приєднуються недоліки моральні, що перешкоджають спокійному плину сімейного життя і які викликають з боку чоловіка рішення позбутися від нестерпної співмешканки. Так, наприклад, індуське право допускає розлучення з дружиною через сварливість‚ те ж саме допускається в Китаї. Потім, приєднуються підстави розлучення, які полягають у релігійних поглядах і віруваннях, які змушують чоловіка відкинути від своєї сім'ї жінку‚ яка небажана його пенатам‚ або яка образила їх.

Релігійне освячення шлюбу, хоча і викликало іноді появу особливих приводів для розлучення, що полягали в релігійних поглядах і віруваннях, але по суті стало й обставиною, яка утруднила розірвання шлюбу. Дружину, введену в будинок з релігійними церемоніями, не так вже легко було вислати з дому. Боги, заступники шлюбу, були самі месниками за безпідставне розірвання того, що вони освятили. Особливо сильно позначився вплив релігійного освячення на шлюб з появою чисто релігійної форми його здійснення - соnfarreatio. В урочистих обрядах, чинених при цій формі шлюбу жрецями, дружина виступає перед богами, як істота‚ рівноправна з чоловіком, що входить з ним у повне спілкування не тільки в справах людських, але також і в служінні богам. Унаслідок цього, якщо взагалі боги дивилися неприхильно на безпідставне розлучення і таке розлучення визнавалося гріхом проти них, то при соnfarreatio він був гріхом сугубим. Ця оцінка розлучення при соnfarreatio робила його таким діянням, від якого усякий віруючий римлянин, а такими були тоді якщо не всі, то переважна більшість, усіма силами намагався утриматися і прибігав до нього тільки в крайності. Винна дружина могла бути, звичайно, і тут відкинута також, як і при інших формах шлюбу‚ але треба думати, що у виді особливого освячення цього шлюбу, розірвання його викликалося тільки найбільш тяжкими провинами дружини. З іншого боку, слід зауважити, що такі тяжкі провини жінки, як, наприклад, перелюбство, пияцтво, тягли за собою, звичайно, страту за вироком домашнього судилища624. Таким чином, можливість розлучення при шлюбі реr соnfarreationem зводилася до мінімуму.

Можна припускати, що стародавні римляни і, імовірно, всі арійські народності, що близько стояли до народу римського, почали у відношенні до розлучення не сваволею чи найповнішою свободою, а, навпаки, різкою регламентацією. Тому невірною уявляється нам думка, що розлучення у Римі було спочатку de jurе цілком вільне для чоловіка, але тільки не практикувалося тому, що цьому протистояли суворі нрави. За тих часів, часи панування звичаєвого права, не було і не могло бути протиріччя між правовим становищем і практичним життям. Ніякого дозвільного закону щодо свободи розлучення в Стардавньому Римі не було, і жоден з авторів, що писали про ті часи, не згадує про такий закон. Навпаки, всі автори свідчать нам про особливо сильний вплив суспільних нравів того часу, і саме цьому впливові треба приписати обмеження чоловіка стосовно відторгнення дружини. У зв'язку з цим, невірним слід визнати твердження, що у давнину у римлян правові положення про розлучення і практичне життя розходилися, що розлучення, вільне de jurе, de facto не практикувався чи, іншими словами, спільно існували повна свобода розлучення в силу закону і сувора обмеженість з боку тиранічних нравів. Так само невірною є протилежна думка, про те‚ що розлучення у Стародавньому Римі зовсім не допускалося і з'явилося через довгий час згодом.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63