Таким чином, щоб усвідомити собі на підставі законів Ману особисте і майнове становище заміжньої жінки в сім'ї чоловіка, необхідно постійно мати на увазі два інститути: невільний і вільний шлюб. Суперечливість постанов законів Ману в сфері цивільно-правового становища заміжньої жінки знаходить собі пояснення в існуванні цих двох інститутів шлюбу.

Майнове становище заміжньої жінки у невільному шлюбі характеризується повним її підпорядкуванням владі чоловіка. Вона нічого не могла здобувати для себе, і усе, що вона здобувала, це належало не їй, а її чоловіку. «Жінка, дитя і раб, (ці) троє, -- говориться в законах Ману, -- визнані нездатними володіти (майном); те, що вони здобувають, це -- майно того, чиї вони (самі)»762. Той же самий правовий принцип проведений був, як відомо, і в римському праві763. У законах Ману міститься, далі, як і в інших стародавніх законодавствах, правило про те, що жінки повинні знаходитися день і ніч у владі своїх родичів і чоловіків. «Батько опікує (жінок) у дитинстві, чоловік опікує (їх) у молодості, сини опікують (їх) у старості; жінка нездатна до самостійності»764. Ясно, що при невільному шлюбі не могло бути і успадкування чоловіка своїй дружині. Якщо ж ми знаходимо вказівки на успадкування чоловіка765: «Якщо дочка-путрика випадково вмирає, не залишивши сина, тоді майно, не коливаючись, може одержати чоловік цієї путрики; якщо навіть неуповноважена [дочка] чи уповноважена [путрика] родить сина, рівного [по варні], дід по матері тим самим здобуває онука; нехай цей онук приносить пинду й одержує майно», то це говорить нам уже про існування в житті вільного шлюбу. На користь існування вільного шлюбу свідчить і ще дуже багато чого. Так: 1) інститут подарованої частини. Чоловіку доводиться терпіти дружину, що ненавидить [його] рік, але за (плином) року, відібравши дарунок, він може припинити злягання з нею766; 2) готівка в дружини власного майна. Прикраси, що могли бути носимі жінками за життя своїх чоловіків, спадкоємцям ділити не можна‚ ті, що ділять -- впадають у гріх (раtati)767; 3) успадкування дітей після матері. Але по смерті матері всі єдиноутробні брати нехай розділять нарівно все майно матері‚ єдиноутробні реєстри також учасниці поділу768; 4) повернення майна бездітно-померлої дружини в її колишню сім'ю. У дитинстві їй належить бути під владою батька, у молодості -- чоловіка, по смерті чоловіка -- [під владою] синів: нехай жінка ніколи не користується самостійністю. Батько охороняє [її] у дитинстві, чоловік охороняє в молодості, сини охороняють у старості; жінка ніколи непридатна для самостійності769.

Усі ці ухвалення зовсім далекі від інституту невільного шлюбу. Подвійність майнового становища заміжньої жінки в невільному і вільному шлюбі відбилася і на особистому становищі її в сім'ї чоловіка. Так, у невільному шлюбі дружина не має влади навіть у своєму домі. Жінкою -- у дитячому віці, молодою чи навіть літньою -- ніяка справа не повинна виконуватися за своєю волею, навіть у [власному] домі770.

Вона знаходиться під постійною опікою чоловіка. Батько охороняє [її] у дитинстві, чоловік охороняє в молодості, сини охороняють у старості; жінка ніколи непридатна для самостійності (svatantrara). У дитинстві їй належить бути під владою батька, у молодості -- чоловіка, по смерті чоловіка -- [під владою] синів: нехай жінка ніколи не користується самостійністю (svatan-trara)771.

Цікаві, при цьому, ті самі мотиви несамостійності жінки в законах Ману. Внаслідок прихильності до чоловіків, мінливості і природної безсердечності вони в цьому світі зраджують чоловікам, навіть ті, кого ретельно охороняють. Один безкорисливий чоловік може бути свідком, а також інші [багато чоловіків], не обтяжені пороками, але не жінки, [хоча б і] чесні, навіть якщо їх багато, -- унаслідок мінливості жіночого розуму772; і римських письмен-ників773.

Вона повинна бути постійно веселою, зайнятою роботою по господарству, помірною у витратах. [Їй] треба бути завжди веселою, майстерною в домашніх справах, що має добре вичищений посуд й ощадливою у витратах774.

Вона зобов'язана коритися тому, кому вона дана батьком чи братом за згодою батька‚ влада чоловіка покоїться на передачі йому нареченої її батьком. Кому б не віддав її батько, чи з дозволу батька, брата, їй варто коритися йому за життя і не зневажати ним після його смерті775.

Доброчесна дружина повинна шанувати навіть і дурного чоловіка, як бога. Чоловік, [навіть] далекий від чеснот, розпусний чи позбавлений добрих якостей, доброчесною дружиною повинен бути шанований як бог776.

Для жінки немає потреби в жертвоприносинах, в обітницях‚ для її порятунку досить однієї покори чоловіку. Для дружин не існують окремо жертвоприносини, обітниці, посади‚ якою мірою вона кориться чоловіку, у такій же вона прославляється на небі. Доброчесна дружина, що бажає досягти [після смерті] місцеперебування чоловіка, нехай не робить нічого неприємного для отримавшого її руку, -- як живого, так і померлого.

Чоловік, зі свого боку, зобов'язаний піклуватися про їжу і утримання дружини. Чоловіку, зайнятому справами, варто відлучатися в далекі краї, забезпечивши дружину коштами для існування, тому що навіть доброчесна дружина, що має недостатньо коштів для існування, може согрішити. Якщо двічі народжені беруть дружин зі своєї й інших варн, то старшинство, пошана і житлове приміщення для них повинні відповідати порядку варн. Чоловік одержує дружину, дану богами, а не за своїм бажанням‚ її, віддану, треба завжди утримувати, роблячи [цим] бажане богам777.

Він також повинен охороняти і берегти свою дружину. Ніхто не може охороняти жінку силою, але вони можуть бути охоронені вживанням наступних заходів: треба доручити їй збирання і витрату майна, [підтримку] чистоти, [виконання] дхарми, готування їжі, піклування про домашнє начиння778.

Жінки, [навіть] заточені, [навіть охоронювані] людьми, гідними довіри, [усе рівно, що] неохоронювані: добре охоронювані ті, які самі себе охо-роняють779.

Усунення дружини і заміщення її другою дружиною могло мати місце лише за дотримання встановлених законом умов. Чоловіку слід терпіти дружину, що ненавидить [його] рік, але за [плином] року, відібравши дарунок, він може припинити злягання з нею. Та, яка виявляє неповагу до чоловіка, відданого [якій-небудь дурній] пристрасті, до п'яниці чи хворого, повинна бути вилучена на три місяці [і] позбавлена прикрас і начиння. Але для тої, що ненавидить божевільного, ізгоя, імпотента, безплідного й ураженого жахливою хворобою не належить ні вилучення, ні позбавлення майна. Схильна до пияцтва, до [усього] дурного, суперечлива, хвора, злісна чи марнотратна є дружиною, при якій може бути завжди узята інша. Якщо дружина не народжує дітей, може бути узята інша на восьмому році, якщо народжує дітей мертвими -- на десятім, якщо народжує тільки дівчаток -- на одинадцятому, але якщо говорить грубо - негайно.

Але, якщо хвора [дружина] ласкава і наділена чеснотами, може бути узята інша [тільки] з її згоди‚ вона ніколи не повинна бути зневажувана780.

У вільному шлюбі особисте становище заміжньої жінки було, звичайно, більш незалежним.

Поліпшенням свого особистого і майнового становища в сім'ї чоловіка заміжня жінка зобов'язана знову таки перш за все захисту своєї колишньої сім'ї. Спочатку такий захист був викликаний матеріальними інтересами цієї сім'ї. Саме ж поліпшення сімейно-правового становища дружини відбувалося шляхом приватної угоди зацікавлених у тому осіб.

Так, у законах Ману знаходиться цілий ряд постанов про перерву шлюбного співжиття, точніше, про усунення і заміщення дружини. Хоча ці постанови мають у законах Ману вигляд позитивних норм, однак, вони ще носять помітні сліди договірного свого походження. А саме, у цих постановах звертають на себе увагу казуїстичність, точність в обчисленнях і зайві подробиці, -- усі такі ознаки, що вказують на походження цих постанов шляхом договору. Так‚ наприклад, у законах Ману говориться:

1) «Жінку, яка ненавидить (свого) чоловіка, чоловік зобов'язаний терпіти протягом одного року; після закінчення ж одного року, узявши (у дружини) подаровану (їм частину), чоловік може не жити з нею», тобто не мати з нею подружнього спілкування781.

2) «Яка (дружина) неслухняна (чоловіку) гуляці, п'яниці чи хворому, та повинна бути усунута на три місяці і позбавлена прикрас і постелі»782;

3) «(Але) якщо дружина навіть ненавидить чоловіка божевільного, виключеного з кати, імпотента, позбавленого насіння, що страждає заразною хворобою, то вона не може бути ні усунута ні позбавлена своєї подарованої (чоловіком частини)»783;

4) «(А) яка дружина буде (сама) п'яниця, поганого поводження, непокірлива чи хвора, злісна, марнотратка, та може бути завжди заміщена другою дружиною»784;

5) «Безплідна (дружина) може бути заміщена на восьмому році; (дружина), усі діти якої вмирають, -- на десятому році; (а дружина), що народжує тільки дівчаток, -- на одинадцятому році; але та (дружина), що сварлива, може бути заміщена негайно»785;

«(А) яка (дружина) буде хвора, а за (своєю) натурою гарна і вдачею добра, та не повинна бути заміщена без її згоди і ні в якому випадку (не повинна знаходитися) у зневазі»786.

Утім, у законах Ману збереглася і більш пряма вказівка на можливість перевірки з боку родичів дружини правильності заміщення її другою дружиною. «А яка заміщена дружина залишить у гніві дім (свого чоловіка), та повинна бути негайно або зв'язана або розлучена в присутності (своєї) сім'ї»787. Ця постанова говорить, отже, що заміжня жінка шукала собі захист, як і в давньоруському праві, у своєї колишньої сім'ї. Наведену постанову треба, імовірно, так розуміти. Слідом за відходом дружини з дому чоловіка негайно відбувався над нею сімейний суд. Якщо дружина втекла неправильно, то вона зв'язувалася і поверталася чоловікові, а якщо вона виявлялася правою, то в такому випадку шлюб припинявся і винний чоловік ніс матеріальний збиток. Будь там що, для нас у даному випадку важливий той факт, що колишня сім'я дружини є в ролі сторони, що захищає дружину. Отже, ця ж сім'я брала участь і у виробленні тих постанов, порушення яких другою стороною вона вправі перевіряти.

Разом з тим, усі тільки що наведені постанови законів Ману побічно промовляють на користь існування вільного шлюбу. Зміст цих постанов знаходиться у повному протиріччі з поглинанням особистості дружини особистістю чоловіка, що є істотним для становища заміжньої жінки в невільному шлюбі. У зв'язку з цим необхідно зробити одне зауваження загального характеру. Англійський дослідник Мен не розрізняє існування у стародавньому індуському праві вільного і невільного шлюбу, як двох зовсім самостійних і яскраво виражених правових інститутів. Цим пояснюється, чому він в одній зі своїх робіт пише так: «якщо в якому-небудь ранньому періоді заміжня жінка в індусів володіла майном, зовсім вільним від усякого контролю з боку її чоловіка, то нам буде дуже важко усвідомити собі, чому ті узи, що накладалися сімейним деспотизмом, втрачали свою силу в цьому винятковому випадку. Зосереджуючи свою увагу на індуському праві, ми не знаходимо ключа до цієї таємниці»788. Мен намагається пояснити цю таємницю, виходячи з ідеї придбання дружини купівлею. Частина «ціни нареченої» діставалася батькові нареченої у вигляді винагороди за патріархальну чи сімейну владу, якою поступались чоловікові; інша ж частина переходила до самої нареченої для її окремого користування і не змішувалася з майном чоловіка. Таким чином, на думку Мена, доісторичне походження окремої власності заміжньої жінки коріниться в ціні за наречену789. Таке пояснення, можливо правильне саме по собі, мабуть, не входить у сутність питання: воно говорить, як спочатку утворилося окреме майно дружини, але воно не відповідає на саме питання, чому заміжня жінка, будучи безправною в особистому відношенні, придбала право на окрему власність. На нашу думку, Мен не тільки не відповів на задане ним собі питання, але не зовсім правильно поставив і саме питання. З одного боку, він узяв з невільного шлюбу дійсно безправне особисте становище заміжньої жінки‚ з іншого боку, він узяв з вільного шлюбу інститут майнової самостійності заміжньої жінки. Цим шляхом і створилася „таємниця”, до вирішення якої Мен не знаходить ключа. Разом з тим, таємниці ніякої немає.

У вільному шлюбі не тільки жінка була незалежна від чоловіка в майновому відношенні, але вона була і більш повноправна в особистому відношенні, тому що мала захист своєї особистості з боку колишньої сім'ї790.

Таким чином у Китаї виробилася, хоча це тільки патріархальна держава, але все-таки держава, що має своїм осередком імператора, як носія небесного і земного знання і волі і який таким чином містить у собі необхідний істотний момент усякого державного життя, єдність і загальність. Але ця єдність ще не роздрібнилася в розходження й особливості, за вічним законом протилежностей, для того, щоб ці розходження й особливості відродилися самі потім у ще вищу єдність. Тому найближча мета державного життя повинна була складатися в побудові розходжень, у дифференціюванні єдності в множину і ця мета здійснилася саме в Індії. Поряд з тим, як ми в Китаї зустрічаємося з простою єдністю і загальністю, які ще не допускають виникнення станів, в Індії ми бачимо вже розходження й особливості, які, однак, костеніють при самому зародженні в касти‚ ці касти нерухомі й окуті законом народження, заважають переходу з однієї в іншу і тому перешкоджають відновленню вищої єдності. Державний момент, життєвий принцип якого є єдність, тут цілком позбавлений останнього, і от звідки походить те, що між тим, як Китай є цілком держава, Індія є тільки народ, і що в Індії існує тільки спільне проживання, а не справжнє управління єдності.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63