До таких інститутів та норм належать: ті, що не мають найвищого віку, до якого можна одружуватися (див. арт. 4 і 37, п. 4, т. X, ч. 1), відсутність свояцтва, як перешкоди до шлюбу (див. арт. 23 т. X, ч. І, Указ Св. Син. 7 травня 1903, 12 5, 20 червня 1904 № 13; 25 арт. 1841 р., 28 березня 1859), ті, що хрещені батьки (кум та кума) не можуть одружуватись (див. Синодську практику ІІ Т. К. Вормса-Ельяшевича, І, стор. 125--126), альтернативне примушення з боку громади до шлюбу (див. арт. 12, т. X, ч. 1); до цього ж треба додати і те, що батькова згода на шлюб має більшу вагу ніж материна, якщо погодитися з тими авторами давнього російського цивільного права (Мейер, Рус. Гражд. пр., изд. З, 680), які вимагали за арт. 6, т. X, ч. І, спільної згоди батьків; те910, що згоду батьків мають за акт поваги, але не за умову до одруження (див. вище; пор. арт. 6, т. X, ч. 1); 6 тижневий термін для шлюбу вдруге, або втретє, коли попередній чоловік або жінка померли; те, що встановлюється не певний термін, і як він мине, можна одружуватися знов, коли чоловік або жінка перебуває в безвісній відсутності; становище нового шлюбу, коли повернеться той, хто був відсутній; неможливість заперечувати шлюб, коли згоду на нього дано було під загрозою; передшлюбна угода та всі її наслідки; безчестя та злочинство як причини до розлуки (див. т. X, ч. І, арт. 45), відсутність цілковитої роздільності майна подружжя (т. X, ч. І, арт. 109); деякі випадки щодо долі посагу (див. вище та порівн. арт. 110 та НІ т. X, ч. 1; 118, т. X, ч. 1); те, що заперечують законність походження дитини (форма та умови) (арт. №, т. X, ч. 1); безумовне надання позашлюбній дитині материного прізвища (див. арт. 1323 т. X, ч. 1); те, що позашлюбних дітей утримує мати (див. раніше, пор. арт. 132 т. X, ч. 1); визнання позашлюбної дитини; контроль з боку родичів та сусідів, становище пасинків та пасербиць у новій сім'ї; форма усиновлення (обіжник М. В. С. 21, XII, 1902 № 27); усиновлення, коли є різні діти (дів. арт. 145, т. X, ч. 1); юридичне становище усиновленого; інститут забраних дітей; інститут приймацтва; перехід сімейної влади до старшого сина за життя та після смерті батькової; термін, коли кінчається ця влада над дітьми (див. арт. 172, 178, т. X, ч. 1); те, що немає цілковитої роздільності майна дітей та батьків (арт. 192, т. X, ч. 1); гурт осіб, що утримує батьків911.

Як бачимо, до цієї категорії належить низка інститутів та норм великого соціальноекономічного значення в селянському житті (прим., приймацтво, забрані діти, засади до розлуки, майнове становище подружжя тощо), що не могли повстати під впливом т. X, ч. І, -- права офіційного; це своєрідні (для усього правопорядку -- офіційного й неофіційного, за часів чинності т. X, ч. І, ред. 1914 долі) звичаєво-правні інститути та норми.

Другу категорію правил становлять ті правила т. X, ч. І та звичаєвого права, що їхній зміст тотожний. До неї належать шлюбне повноліття (арт. З, т. X. ч. ї), дозвіл батьків (див. раніш, арт. 6, т. X, ч. 1), правило, що не можна укладати новий шлюб, доки існує дійсний попередній (арт. 20, т. X, ч. 1), обмеження кількості шлюбів, що їх можна брати (арт. 21, т. X, ч. 1) однокровність, як перешкода до шлюбу (арт. 23 т. X, ч. 1), вінчання (арт. ЗІ, т. X, ч. 1)‚ принцип вини при розлуці (арт. 45, т. X, ч. 1), вимога, щоб жінка, яка самовільно залишила чоловіка, повернулася до нього (II. Т. К. І т. 257); аліменти подружжя (арт. 106, т. X, ч. 1), інститут посагу (арт. 110, III, 118 т. X, ч. Т); раter est guem nuptiае (арт. 149, т. X, ч. 1) право вимагати «домашніх виправних мір» (див. арт. 165, т. X, ч. 1); заборона скаржитись (арт. 168 т. X, ч. 1), аліментаційна повинність батьків та дітей (арт. 172, т. X, ч. 1), але ж не цілковитий зміст її; слухняність дітей (арт. 177 т. X, ч. 1), факт, що батьки порядкують власним майном дітей (арт. 180, т. X, ч. 1)912.

Вже з самого цього переліку видно, що не всі норми цієї категорії постали в звичаєвому праві під впливом офіційного права; приміром, арт. 111 т. X, ч. 1. узято з Литовського Статуту, отже можна припустити, що паралелізм змісту цих норм має однакове походження, а саме Литовський Статут, коли не вважати, що і у Литовський Статут цю норму узято з українського звичаєвого права913.

Третю категорію норм, що ми їх маємо як наслідок порівняння т. X, ч. І до звичаєвого права, становлять правила, зміст яких не дозволяє, щоб їх уживали кола людності, які вживали норми звичаєвого права. Приміром, до цієї категорії належить арт. 19, що регулює обмеження шлюбів ув'язнених.

Наведені матеріали свідчать про необхідність розуміти сьогочасність звичаю, тобто як часове, а не гентивне. Справді, немає жодної звичаєво-правної норми, що постала була б останніми роками. Зміни, що їх було зазначено, не набули чинності звичаю. Вони перебувають у стадії дій соціальних, а не правничих (див. вище -- про обов'язок батьків виховувати дітей -- про виховання дітей); або коли набувають правничої чинності, то це чинність офіційного права, а не звичаєвого, що змістом своїм іноді суперечить праву офіційному (див. про долю ехсерtiоnіs рlurium соnсиbеntіum, шлюб учетверте, обов'язок батька утримувати позашлюбну дитину, вінчання)914.

Спадкове право -- це одна з тих царин, де право звичаєве здобуде можливість якнайширше розвинутись: як відомо, загальний закон у царині селянського успадкування чинності не мав.

Переважно спадкове право, спадкувати після батька, належить тим прямим нащадкам спадкодавцевим, які складають з ним один двір і ведуть одне спільне господарство.

За таких осіб уважають синів, які ще не відділилися від батька, живуть разом із ним і не склали свого власного господарства, а також і незаміжніх дочок спадкодавцевих.

Оці особи і успадкують після батька рівними частками його майно як рухоме, так і нерухоме -- майно його, що він дістав у спадок, або набув за свого життя. При цьому онуки спадкодавцеві -- діти тих синів, які ще не відділилися, одержують частку, яку був би здобув їхній батько, як би він дожив до часу‚ коли спадщина відкрилася.

Отут підкреслюється: сини, які не відділилися, і дочки незаміжні спадкують рівними частками. Це становище здійснюється дуже точно і послідовно. Отакого порядку успадкування додержують тільки щодо незаміжніх дочок і тільки доки вони повиходять заміж, тобто аж доти, поки дочки залишаються на батьківщині (у батьківському господарстві) разом із братами915.

Коли ж сестра, що живе при братові, одружується, то для неї виділяють одну четверту частину, а 3/4 лишається в господарстві на користь брата. Зате ж на брата покладається обов'язок приготувати посаг, потрібний одяг тощо (це спостерігалося в цілій низці випадків успадкування за звичаєм в Україні.).

Таким чином, ми бачимо, що дочки, які виходять з батьківщини і утворюють нове господарство, позбавляються в кількості їхніх спадкових прав: їхні початкові, рівні з братами, частки зменшуються до половини початкової їх кількості. Ось у цьому і полягає типова риса успадкування за звичаєм прямих спадкоємців, яких не відділено916.

Як же успадковують ті сини, котрих відділено, та заміжні дочки? Вони вже вийшли з батькового господарства, відділились, утворили своє власне окреме господарство, або увійшли в чуже господарство (тестеве, свекорове). Ось ці особи жодних спадкових прав не мають, коли в них є діти, що ще не відділені. Ті, що їх відділено (прямі) не можуть конкурувати з невідділеними (прямими). Коли ж невідділених синів і незаміжніх дочок не залишилось, то заміжні дочки та відділені сини успадкують разом, або одержують спадщину частками не рівними: всі дочки разом одержують четвертину усього майна, усе, що поза цим, залишається синам. І тільки тоді, коли синів немає, дочки одержують однаково рівні частки.

3. Так спадкують після батька. Але ми були згадали, що звичай розрізняє успадкування після батька й успадкування після матері. Різниця ця полягає в тому, що геть усі діти, нехай як різниться їхнє родинне становище, тобто сини відділені та невідділені, дочки заміжні та незаміжні, -- успадкують рівними частками. Не робиться різниці також і щодо майна, яке успадковується: рухоме та нерухоме майно -- майно, що спадкодавець дістав як спадок, чи набув за свого життя -- однаково підлягає одному порядкові.

Звичай не має підстави розрізняти успадкування цих осіб після матері. Чому ж ця різниця утворилася у порівнянні з успадкуванням після батька? Відповідь на це ми дамо згодом у звязку з іншими питаннями.

Позашлюбні діти одержують спадщину тільки після матері і з усякого майна. Діти зведені одержують спадщину тільки з майна своїх батьків. Таким чином, звичай бере за основу і зазначає покровність, як засаду для успадковування.

Діти усиновлені користуються всіма правами рідних дітей -- Аdoptiо imitatur naturam. Різниці в успадковуванні немає ніякої. Чимало випадків такого успадковування спостерігалося в багатьох селах України, за цих часів917.

Різниця в успадковуванні виявляється ще в залежності від самого майна, а саме в грошових капіталах, що залишили батьки: всі діти одержують рівні частки. Це треба особливо підкреслити і відзначити. Гроші, порівняно досить рідкий майновий об'єкт у селянському господарстві, передаються у спадщину на інших засадах. Звичай встановлює для успадковування грошових капіталів іншу засаду, як для головного господарчого фонду -- землі. За звичаєм, гроші ділять на рівні частини, залежно від кількості спадкоємців.

Переходимо до розгляду категорій успадкування нащадків у лінії побічній. Тут треба встановити такі три категорії: 1) між братами та сестрами; 2) між сестрами заміжніми та незаміжніми; 3) успадкування після братів та після сестер.

1. Коли у спадкодавця немає ані дітей, ані нащадків, а також нащадків їхніх дітей, тоді право успадковувати переходить до різних братів та сестер та їхніх нащадків. У цих випадках надто розрізняються права тих, хто успадковує -- чоловіків та жінок, сестер та братів. А втім це питання доведеться ще розглядати тоді, як ми говоритимемо за ту різницю в успадкуванні, що встановлюється поміж заміжніми та незаміжніми сестрами.

Незаміжня сестра при братах незалежно від того, чи їх відділено, чи не відділено, одержує половину з того, що одержує її брат. І знов повторюється те саме, що зазначалося вже раніше -- тільки доки вона виходить заміж. Коли ж вона виходить заміж, то її частка зменшується до 1/4, якщо є один брат.

Коли незаміжніх сестер та братів є кілька, спадкові частки залишаються рівні. Але ж коли якась із сестер одружується, її частка регулярно зменшується аж до половини того, що належало було їй, поки вона не виходила заміж. У побічній лінії, нагадаймо це зараз таки, повторюється правило, що діти одержують частку, яка була б належала їхнім батькам.

Заміжні сестри при братах, коли лишилася спадщина після братів, в успадкуванні не беруть участі: їх цілком усувають від спадщини. А коли братів немає і успадковують самі сестри, нехай і незаміжні, то з ними конкурують досить успішно і сестри заміжні. Всі сестри, як заміжні, так і незаміжні, одержують тоді спадщину після брата рівними частками918.

Як же успадковують після сестри? Після сестри спадщину, що вона залишила, хоч би в чому та спадщина полягала, успадковують усі брати та сестри рівними частками, нехай як різниться їхнє сімейне становище: заміжні та незаміжні, відділені та невідділені, -- успадковують однаково‚ вони мають однакове на це право.

Тепер треба спинитись на успадкуванні подружжя. Із зазначеними категоріями спадкоємців конкурує той з подружжя, що залишився живий. Але отут треба підкреслити, щоб потім вже не повертатися до цього, що вдівець зовсім не успадковує. Що ж до вдови, то в неї становище неоднакове: воно залежить від того: а) чи вона бездітна, чи разом із нею залишаються і діти; б) чи має вона своє власне майно, чи такого власного майна не має.

а) Бездітна вдова одержує все майно свого чоловіка у споконвічне володіння та користування -- «узуфрукт», або доки вона одружиться вдруге. Що ж до власності, то майно її чоловіка як власність одержують інші його нащадки.

Вдова, що має дітей, одержує майно чоловіка, доки одружиться чи то аж до своєї смерті -- узуфрукт у частині, рівній з частками її синів.

б) Але всі ці умови виконується тільки тоді, коли її вдовине майно не перевищує вартістю та прибутковістю, а також господарчою його вагою часток її синів.

Коли майно вдови-матері буде однакове з часткою кожного з її синів, або ж перевищуватиме їх, то вдова не успадковує після чоловіка нічого. А втім звичай дає вдові ще одну спромогу: вона може відмовитися від узуфрукта і одержати так зване «відсипне», тобто відповідну кількість хліба -- не меншу за тієї кількості, яка необхідна їй, щоб прогодуватись, і певну торбу грошей. Ось ці щорічні видачі зі спадщини покладаються на обов'язок спадкоємців, що одержали для себе спадкове майно. Розмір цього відсипного визначається відповідно до розмірів господарства, -- його встановлює суд на підставі справедливих міркувань919.

А де ж як успадковує бездітна вдова чоловіка, якого не відділено? Її чоловік свого власного майна не мав. А за життя свекорового вона не має права вимагати, нехай би їй виділили ту частку, що її, як спадщину, був би одержав її чоловік.

Свекор повинен тільки утримувати вдову-невістку, доки вона одружиться вдруге, або ж помре. Сама вдова синова перебуває в становищі звичайного члена сім'ї: вона працює, користується з усіх доступних для інших членів сім'ї вигод, і на рівних із ними засадах. Аж ось помирає свекор, сім'я розпадається. Що залишається тоді для вдови-невістки? Вона одержує узуфрукт з тієї частки, яка належала, як власність, її чоловікові-небіжчикові. Мало не таке саме становище вдови-невістки і тоді, коли вона має дітей. Щоправда, вона не має спадкових прав, за спадкоємців стають її діти. Вона ж має право, як мати, одержувати узуфрукт на ту частку, що належить її дітям, як їхнє власне майно.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63