Що ж до становища батьків, як спадкоємців, то треба сказати, що їм повертається те, що вони віддали дітям «як дар». Становище відоме колишньому законові (пер. Усе зб. Зак. Цив. ст. 1141)920. Успадковують же вони рівними частками тільки тоді, коли немає нащадків ні в прямій лінії, ні в побічній, і в цих нащадків також немає нащадків, або можна зазначити, що вони так що й ніде не успадковують.

Яку ж засаду спостерігають в звичаєво-спадкових нормах? Як відомо, в науці звичаєвого права висунуто багато гіпотез. Так, Пахман зазначає, як засаду, сімейні зв'язки. Інші дослідники (Єфименко, Оршанський, Тютрюмов, Качуровський) гадають, що трудовий принцип правити за момент, який треба вважати за основну засідку. Але ж ці теорії неспроможні охопити геть усі випадки. І ось саме в нашому розгляді мі повинні констатувати, що в звичаєвому праві червоною ниткою проходить різниця між спадковими правами жінок та чоловіків, між успадкуванням після жінок і після чоловіків. Жінкам -- дочкам та сестрам звичай призначав інше, ніж чоловікам. Після жінок успадковування переводиться, порівнюючи з успадкуванням після чоловіків, за іншими правилами. Хіба ж жінки працюють менше або гірше за чоловіків? Коли б стати на трудовий принцип, то треба було сподіватися, що їх буде зрівняно у правах успадкування. Тим часом те, що ми дослідили, не є оригінальне для нашого звичаєвого права. Різноманітне становище дочок та синів щодо успадкування зафіксувало і право німецьке та французьке. Очевидно, причина тут інша. Ми гадаємо, що вона полягає в тому значенні, яке надавалося або надається господарству та дворові.

Коли у господарстві головує чоловік, коли він провадить цілком самостійне господарство, то жінка завжди входить у господарство ніби іншої особи, тобто чоловікове або свекрове. І тому основне значення, щоб утворити нове господарство чи-то продовжувати старе, має майновий фонд, який належить самим чоловікам. Жінки за таких умов завжди володіють другорядним з господарського погляду майном921.

Тим то на сім'ю, тобто кровну засаду -- рrotesium sаnguіnіs -- не має цілком самостійного впливу трудовий принцип‚ як такий, він не являє принципової підвалини для успадкування за звичаєм. Тут важить господарча цінність майнових комплексів і належність до двору, до тієї одиниці, що провадить господарство. Отож вона й набуває значення провідної керівної засади.

Безперечно, безсторонні умови господарювання, що дедалі змінюються, позбавляють такий порядок його раціональної підвалини. А тоді звичай, що перестарів та пережив причини, які викликали були його до життя, повинен буде поступитися новому звичаєві, або ще краще новому законові. Той бо повніше задовольнить нові життєві вимоги та те оточення, що їх було склало922.

Висновки

В результаті роботи над дисертацією автор прийшов до наступних висновків:

1. З виникненням майнової нерівності, тобто вже на вищому ступені варварства, поряд з рабською працею спорадично з'являється і наймана праця й одночасно як необхідний його супутник -- професійна проституція вільних жінок поряд із примусом рабинь віддаватися чоловікам. Таким чином, спадщина, заповідана груповим шлюбом цивілізації, двоїста, як двоїсте, двулике, внутрішньо роздвоєне, суперечливе й усе, що породжене цивілізацією: з одного боку -- моногамія, а з іншого боку -- гетеризм разом з його самою крайньою формою -- проституцією. Але разом з тим розвивається друге протиріччя усередині самої моногамії. Поруч з чоловіком, що скрашує своє існування гетеризмом, стоїть покинута дружина. Разом з одношлюбністю з'являються два незмінних, раніше невідомих характерних суспільних типи: постійний коханець дружини і чоловік-рогоносець. Поруч з одношлюбністю і гетеризмом непереборним суспільним явищем зробилося і перелюбство, заборонене, строго карне, але невикорінне. Вірогідність походження дітей від законного батька продовжувало, як і раніше, ґрунтуватися якнайбільше на моральному переконанні, і, щоб вирішити нерозв'язне протиріччя Кодекс Наполеона ввів статтю 312: «батьком дитини, зачатої під час шлюбу, є чоловік». Образно кажучи -- хто останній той і батько.

Свобода розлучення збільшує (у надзвичайно здоровій формі) число шлюбів, вона, як це на перший погляд не парадоксально, зміцнює й оздоровлює шлюбні відносини і сприяє їх збереженню, вона зменшує кількість перелюбств і позашлюбних дітей, вона в дуже найвищим ступенем олюднює відносини між подружжям. Право на розлучення -- ще не запрошення розлучатися.

3. Жінка не виходила заміж, а її видавали заміж. Цю життєву формулу юристи висловили так: жінка була правоздатна до шлюбу, але не дієздатна до його встановлення. Годі й говорити, що жінка, позбавлена цієї дієздатності, не могла визначати своїх прав і обов'язків стосовно чоловіка. Ці права й обов'язки визначалися не її волею; сукупність їх склала потім шлюбне право заміжньої жінки, що утворилося мимо її волі. Заміжня жінка не творила для себе сама об'єктивного права. Дивна, на перший погляд, відсутність у жінки права укладати шлюб і брати участь у створенні норм, що визначають її правове становище в сім'ї, пояснюється дуже просто. Найдавніший уклад життя покоївся на пануванні фізичної сили. Ця сила давала права людині. Сильній же людині не було потреби обтяжувати себе вирощуванням жінки. Зброєю він добуде собі дружину, коли буде в тому потреба (викрадення). Добути собі дружину він може й іншими засобами, як наприклад шляхом купівлі. Очевидно, той чи інший спосіб здобування жінки виключає для неї всяку можливість вступати в угоду з чоловіком, визначати особисто свої права й обов'язки стосовно нього, як чоловіка.

4. Обидва способи здобування жінки: викрадення і купівля розрізняються між собою в тому відношенні, що при викраденні немає угоди, як підстави шлюбу, будь із ким; при купівлі дружини угода складає вже сутність шлюбної угоди, але угода ця відбувається між чоловіком і родичами жінки. Таким чином, при викраденні правове становище заміжньої жінки винятково визначається волею чоловіка‚ саме визнання викраденої жінки дружиною залежить від викрадача. При купівлі жінки відкривається можливість для її продавця укладати угоду за відомих умов, як гарантією особистості жінки. Дотримання цих умов обов'язкове для покупця жінки.

5. Ідеї невільного і вільного шлюбу, як вираження протилежних матеріальних інтересів рідних сімей чоловіка і дружини, відіграють першорядну роль в організації особистого і майнового становища заміжньої жінки.

6. Договір був у стародавньому праві могутнім правовим фактором у справі поліпшення особистого і майнового становища заміжньої жінки.

7. В Індії, як у Китаї, діти всіх дружин вважаються повноправними і законними, тому що Схід, взагалі, не знає властивого Заходу своєрідного інституту незаконно народжених, інституту, що звалює всі негоди на третього безневинного (тобто незаконно народженого). Але тим часом, як у Китаї за байдужості державної єдності син може досягти вищих почесних посад тільки своїми знаннями і своїми власними заслугами -- в Індії син уже народженням своїм пов'язаний з кастовою відособленістю. Отже в Індії важелем усього політичного життя служило народження‚ тільки на ньому тримається розходження каст.

8. За Руською Правдою‚ за звичаєвим правом України і законами Хаммурапі вдова не може бути змушена, проти свого бажання, залишити дім свого чоловіка. Те саме правило ми знаходимо й у Талмуді‚ таке положення характеризує поліпшення правового становища заміжньої жінки.

9. У давньоєгипетському праві маємо не одну визначену систему майнових відносин подружжя, а кілька систем: 1) систему поглинання майна дружини майном чоловіка; 2) систему роздільності, прикриту в деякій частині майном дружини «боргом чоловіка дружині»; 3) систему повної і явно вираженої роздільності (пробний шлюб) і 4) систему деякої спільності. Звідси, у єгипетському праві так само, як і в руському і за звичаєвим правом України, ми зустрічаємося з розвитком майнових відносин подружжя, а не з яким-небудь одним майновим відношенням.

10. У цивільному праві з питань про особисті і майнові права заміжньої жінки, французьке революційне законодавство привертає до себе особливу увагу. Тільки в історії французького законодавства ми зустрічаємося з рішучою спробою перебудувати докорінно сучасне правове становище заміжньої жінки.

11. Закріплене в російському праві законом підлегле становище заміжньої жінки послабляється на початку ХХ століття: 1) наданням суду права регулювати сімейне життя подружжя і 2) слабко вираженим прагненням юриспруденції і практики надати самим дружинам право визначати за договором свої особисті відносини.

12. Юридичні інститути чоловічої і батьківської влади, а рівно опіки над жінкою, далекі російському та українському праву.

13. Протиріччя в становищі російської і української жінки, вільної в майновому відношенні й у той же час підлеглої чоловіку в особистому відношенні, значною мірою зобов'язане своїм походженням у праві формальній творчості руського законодавця в XIX столітті.

14. Саме ж походження майнової свободи російської та української заміжньої жінки знаходиться у тісному зв'язку з різким розмежуванням у їхньому житті родових інтересів сімей чоловіка і дружини, несприятливим розвитком шлюбного договору і сильним впливом начал помісної системи на приватноправову організацію майнових відносин.

15. Над жінкою та її правом давила і релігія. Можна і не згадувати про те, що «жінка -- судина диявола», на думку багатьох батьків церкви. Але церква офіційно визнає, а іноді і повторює це нареченим при вступі в шлюб: «дружина та підкориться чоловіку», «чоловік -- глава дружини»; «під владою чоловіка будеш, і він буде панувати над тобою».

Список використаних джерел

1 Дивись список літератури

2 Bartsсh R. Die Rechtsstellung des Frau als Gattin und Мutter. Geschichtliche Entwicklung ihre personlichen Stellung im Privatrecht bis in das achtzehnte Jahrhundert - Leipzig: Veit, 1903. S. 10, розрізняє чотири ступеня в становищі заміжньої жінки. На найвищому ступені заміжня жінка розглядалась чоловіком у якості речі; на другому -- вона займала місце підпорядкованого чоловіку суб'єкту права; на третьому, залишаючись суб'єктом права, вона хоча і знаходилась під владою чоловіка, але ця влада була створена уже в інтересах дружини, а не чоловіка; влада чоловіка мала тут характер опіки; насамкінець, на четвертому -- вона зрівнювалась з чоловіком, ставала його «товаришем».

3 Загоровский А. И. О разводе по русскому праву. -- Харьков: Зильберберг, 1884. -- С. 75.

4 Перше послання святого апостола Павла до коринтян, 7 / Біблія або Книги Святого письма Старого й Нового Заповіту. Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. З нагоди Тисячоліття прийняття Християнства в Україні-Русі. Видання об'єднання біблійних товариств. -- К., 1990. -- 296 с.

5 Послання святого апостола Павла до ефесян 5, 6 / Біблія або Книги Святого письма Старого й Нового Заповіту. Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. З нагоди Тисячоліття прийняття Християнства в Україні-Русі. Видання об'єднання біблійних товариств. -- К., 1990. -- 290 с.

6 Перше послання святого апостола Павла до Тимофія 2, 5 / Біблія або Книги Святого письма Старого й Нового Заповіту. Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. З нагоди Тисячоліття прийняття Християнства в Україні-Русі. Видання об'єднання біблійних товариств. -- К., 1990. -- 296 с.

7 Домострой. Сильвестровскаго извода. 2-е исправл. и доп. изд. И. Глазунова.. /Репринтное воспроизведение издания 1902 года. -- Киев: Абрис, 1992. -- 141 с.

8 Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. -- М.: Юристъ‚ 1995. -- С. 57, 58.

9 Там само‚ с. 74 -- 75.

10 Наприклад: Сrоme С. Sуstem des deutschen burgerlichen Rесhts. Tubingen und Leipzig: J. Mohr, 1900-1908. Вd. IV. Immaterialguterrechter. -- Familienrechte. 1908. -- S. 230) стверджує, що кожна упорядкована спільнота передбачає главу і що природній порядок речей вказує на чоловіка як на главу сімейної спільноти.

11 Платон. Пир / Сочинения: В 3-х т. -- М.: Мысль, 1970. -- Т. 2. -- С. 116--135.

12 Платон. Государство / Сочинения: В 3-х т. -- М.: Мысль, 1971. -- Т. 3. -- С.254 -- 259.

13 Платон. Законы / Сочинения: В 3-х т. -- М.: Мысль, 1972. --Т. 3. -- Ч. 2. -- С.260 -- 263, 324 -- 326.

14 Аристотель. Политика / Сочинения: В 4-х т. -- М., 1983. -- Т.4. -- С. 376 -- 379, 398 -- 402.

15 Монтень М. Опыты: В 3 кн. -- М., 1979. - Кн. 1 -- 2. -- С. 143 --145, 155, 338--341, 660 -- 666.

16 Бэкон Ф. Опыты, или наставления нравственные или политические. / Сочинения. В 2 т. -- М., 1972. -- Т. 2. -- С. 364 -- 367.

17 Гоббс Т. Левиафан / Избранные произведения: В 2 т. -- М., 1964. -- Т. 2. -- С. 227, 648 -- 649.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63